Він не відчував нестачі ні в чому, окрім паперу. Для хлопчика, який так любив малювати, повоєнний дефіцит створював проблему. Він заповнював малюнками поля всього, що траплялося йому під руку: книг, зошитів, газет, журналів з коміксами. Час від часу хтось із його братів вигукував із обуренням: “Ти знову зачеркав своїми каракулями усі комікси! Тепер їх неможливо прочитати!” Чи можна проводити своє життя за малюванням? Так, якщо ти художник. А хто вважався художником? Той, хто займався виготовленням різдвяних листівок та кіноафіш. У місті налічувалося сорок кінотеатрів, і афіші були повсюди. Девід уважно вдивлявся в чоловіка, який схилявся до жінки на тлі заходу сонця: він відчував, що здатний творити так само, або навіть краще. А ввечері чи в неділю після церкви він міг би малювати що заманеться, просто для себе. Після оплати рахунків, якщо пощастить, у нього залишалося б трохи грошей на папір. Яке чудове було б це життя. Про це мріяв маленький Девід Хокні.Фрагмент з книги "David Hockney: A Life", Catherine Cusset〰️ Муза&Селінджер