Локальна історія

Друзі! Запрошуємо вас на презентацію нової книжки Радомира Мокрика “Культурна колонізація. Cтрах, приниження та опір України в радянській імперії” в Івано-Франківську. Зустріч відбудеться у четвер, 19 лютого, о 18:30 в книгарні “Сенс“ (вулиця Академіка Сахарова, 23).✍🏻Ця книжка – розповідь про те, як культура стала полем бою. Упродовж століть російсько-радянська імперія намагалася сформувати в українців комплекс меншовартости, фальсифікувала нашу історію й нав’язувала свою мову. Ці стратегії культурної колонізації були для неї інструментом експансії та окупації, а також способом прокласти шлях до військового вторгнення.Водночас це історія боротьби шістдесятників, дисидентів і правозахисників, які розуміли, що відстоювати національну ідентичність у часи радянського панування – це боротися за майбутнє. Навіть після розпаду 1991-го радянська імперія залишила по собі не лише назви вулиць і російську мову в містах, а й міти про «братні народи» та звичку озиратися на Москву, глибоко вкорінені у свідомості мільйонів українців.Книжка Радомира Мокрика – спроба осмислити роль культури в російсько-українському протистоянні та нагадування про те, до яких наслідків може призвести нехтування нею.Не пропустіть нагоди поспілкуватись з автором та підписати свій примірник книжки!Учасники події:👉Радомир Мокрик, автор книги, історик, культуролог.👉Олексій Рафалович, книжковий блогер, автор каналу “Перехресні стежки”.📌Коли: 19 лютого (четвер) о 18:30.📍Місце зустрічі: м. Івано-Франківськ, книгарня “Сенс” (вулиця Академіка Сахарова, 23).Вхід вільний.

102 роки тому народилася зв'язкова командира УПА Романа Шухевича Дарія Гусяк!“Я ніколи не жаліла про те, чим займалася. Навіть думки такої не припускала. Я ж могла… Я навіть тепер розумію, що якби написала покаянну заяву, я би того ж дня була на волі. Але того навіть на думці не було…”, – казала пані Дарія.У 1948 році вона вступила до ОУН. Мала псевдо “Дарка”, “Нуся”. Стала однією із зв’язкових Романа Шухевича, організувала для нього хату-криївку в селі Грімне на Львівщині. 2 березня 1950 року її заарештували. Слідство тривало два роки — у львівській та київських тюрмах. Пані Дарію засудили за ст. 54 — “зрада Батьківщини” — до 25 років тюремного ув’язнення. Відбувала покарання в тюрмах Верхньоуральська та Володимира, згодом була відправлена в с. Барашево (Мордовія). “Ми з дисидентами мали цікаве життя. Я відсиділа всі 25 років. Мені зменшили термін на 2,5 роки, але я відмовилася. Відбула до кінця. Думала, як я 23 роки відсиділа, то ще два відсиджу”.Про життя, схоже на суцільний детектив, принципи конспірації у підпіллі та головні свої завдання декілька років тому Дарія Гусяк розповіла “Локальній історії”: https://localhistory.org.ua/texts/interviu/dariia-gusiak-nikoli-ne-zhalila-pro-te-chim-zaimalasia/

Відкриваємо передпродаж книги «Велика війна професорів. Науки про людину (1912—1923)» автора Мацея Ґурного!📕✍🏼Це новаторське дослідження польського історика про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя війна: «війна духу», битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати «інших» і конструювати «своїх». На інтелектуальному театрі цієї війни імперський спадок переплітався із національними амбіціями та формувалися головні наукові уявлення про простір, тіло й розум — три виміри, з яких поставала модерна нація. Ґурний показує, що під час Великої війни науки про людину стали важливими елементами політичних стратегій. Інтелектуали задовго до війни шукали відповіді на ідеологічні запити державців, а наукові концепції дедалі більше впливали на геополітику, пропаганду та колективну свідомість. Саме ці уявлення стали одним з інструментів політичної мобілізації у міжвоєнну добу і сформували передумови, що підштовхнули Європу до Другої світової. Водночас ця книжка допомагає зрозуміти сучасну природу російської агресії, оперту на давні імперські моделі, що заперечують окремішність інших націй.Книжку видано за підтримки Польського Інституту у Києві.👉🏼 Поки видання друкують, можете замовити його за зниженою ціною 530 грн замість 600 грн → https://publishing.localhistory.org.ua/product/velyka-vijna-profesoriv-nauky-pro-lyudynu-1912-1923/ ❗️Очікуємо з друку у березні 2026-го року.

Вчора, у бібліотеці Іваничука, у Львові “Локальна історія” презентувала онлайн-колекцію мілітарної пісенної традиції XX століття 🗣Це 70 унікальних творів, що охоплюють період від Легіону УСС до збройного підпілля 1960-х років. Про унікальний проєкт розповіли головний редактор “Локальної історії” Віталій Ляска, головний редактор онлайнового архіву усноісторичних та візуальних джерел “Жива історія” Юрій Пуківський і філологиня та фольклористка Оксана Кузьменко. Проєкт реалізується у співпраці з Goethe-Institut Ukraine. У ньому ми об’єднали багаторічні напрацювання фольклористки Оксани Кузьменко та усноісторичні архіви “Локальної історії”. Ці матеріали демонструють неймовірну тяглість української визвольної культури. Презентували платформу, яка від учора доступна для всіх ▶️ https://songs-of-freedom.localhistory.org.ua/Ми сподіваємося, що цей ресурс стане корисним не лише фаховим історикам, антропологам чи фольклористам, а й культурним інституціям, мистецьким колективам та діячам.Щиро дякуємо, що були з нами. До нових зустрічей!🙌🏻

29 січня 1918 року відбулася одна з найзнаковіших подій української історії — бій під Крутами. Тоді студенти та гімназисти, курсанти та їхні викладачі стали на захист щойно проголошеної Української Народної Республіки. Чимало з них загинуло у цьому та інших боях за незалежність України. Втім, у січні 1919 року українська преса згадувала про Крути вкрай скупо. Важливішою темою в той час була перемога над гетьманом Павлом Скоропадським і його прихильниками. Бій під Мотовилівкою, облога Києва, поховання 16 січових стрільців у Царському парку — ось події, які були на першому місці.30 січня 1919 року у провідному органі Директорії, часопису "Українська Ставка" подано короткий і пафосний текст: "Сьогодні минае рік з часу бою під Крутами. Там пролялась в перше широкою струею кров синів украінського народу "кров добра, не чорна" в бою проти московськоі орди за кращу долю нагого народа, за волю Украіни, за Самостійну Украінську Народню Республіку". На що слід звернути увагу — це на дату публікації — 30 січня. Це свідчить про те, що автор або редакція вважали саме цей день датою бою. Власне, в історичній літературі й досі фігурують дві можливі дати 29 та 30 січня, а дискусія щодо правильної триває ще з 1918 року.Важливе джерельне свідчення, пов’язане з боєм під Крутами, вдалося відшукати історику Ярославу Тинченку. Родини загиблих студентів і гімназистів організували панахиду у річницю їх смерті. Написала про це лише одна газета — "Нова Рада". Текст вийшов у номері від 6 лютого 1919 року — у день вступу до Києва радянських військ. Замітка "Панахиди по крутянським жертвам" стоїть над статтею "Вступ совітського війська".https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/tak-khto-zh-mav-pributi-na-dopomogu-pid-kruti/ 

“Деякі історії живі тільки тому, що їх є кому розповісти. Мої сусіди — бабуся Надія і дідусь Леонід Стрижевські, були мені за рідних. У дитинстві я дізналася, що бабуся Надя — праведниця. Що це означає, я з’ясувала значно пізніше. Через багато років я дізналася історію двох врятованих єврейських дітей — Галі та Льоні.Війна застала Рахіль Козиру із дітьми в передмісті Києва в розпал літньої відпустки. Батька Галі та Льоні призвали в армію. Рахіль мала можливість евакуюватись із дітьми, але маючи на руках хворого на дизентерію дворічного сина і літніх батьків, вирішила залишитися у Києві. Після оголошення, що євреї мають зібратися біля Бабиного Яру, усі були розгублені. Що робити? Виконувати наказ? Тікати? Ховатися?Надя, племінниця Рахілі, прийшла до неї і занепокоєно поділилась передчуттям, що цей наказ недобрий. На що Рахіль відповіла: “Давай вияснимо”. Рахіль, Галя, Надя і Льоня вийшли на вулицю. Тоді вони зустріли німецького солдата. Рахіль запитала в нього німецькою: “Що буде після того, як євреї зберуться в місці збору? Що буде далі?” “А далі — нічого”, — відповів солдат. За родинною легендою, саме ця коротка розмова стала переламним моментом у цій історії. В певному сенсі знання німецької проклало стежку до порятунку Галi та її братика Льоні.Наступного ранку Надя знову прийшла до Рахілі: “Тьотю, ви нікуди не підете, на вас чекає смерть”. Рахіль сама все розуміла. На пропозицію племінниці піти разом із дітьми до неї додому Рахіль попросила забрати лише її дітей: “Я знаю, що їм буде так само, як і вам, а я буду… на якому б світі я не була, я буду молитись”. У цей час вже стукали в двері: “Чому ви не виходите? У вас же стільки жидів в квартирі”. Надя з дітьми через чорний хід нишком вийшли з квартири, захопивши зі собою лише фотоальбом. Рахіль пішла на вулицю Прорізну до своїх батьків, щоб разом із ними піти в Бабин Яр. Діти змогли вижити. У тиші легко сприйняти забуття за щось, чого ніколи не існувало. Відсутність — це не нічого, це втрата, це горе. Ми втратили цілий всесвіт. Ми втратили Рахіль. Вона не заспівала пісень, вона не навчила дітей мови, вона не залишила той слід, який могла”.Історії врятованих від розстрілів у Бабиному Яру читайте у матеріалі на нашому сайті: https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/zapovniti-tishu-istoriia-vriatovanikh-vid-rozstriliv-u-babinomu-iaru/

“Галицьке повстання 1846 року було одним з найкривавіших епізодів громадянського розбрату, що трапилося в Європі між завершенням наполеонівських воєн і революціями 1848 року. Насправді то було не одне повстання, а два. Перше — це спроба національного повстання польської еліти в Західній Галичині та сусідньому Вільному місті Кракові; друге — хвиля селянського насильства, скерованого проти інсургентів, що зупинила перше повстання на самому початку.Брутальність галицьких подій, інтенсивність численних жорстоких і вчинених супроти близьких знайомих убивств шокували сучасників, від них і досі перехоплює подих. Оцінки загальної кількості загиблих коливаються від 500 до 3000; найдостовірніші оцінки — коло 1000 загиблих. Було зруйновано біля 500 маєтків. Один із описів, написаний через п’ятдесят років шляхтичем, який пережив ці події чотирирічною дитиною, відтворив тривалий резонанс травми. “Є настільки потужні емоції, — писав він, — що вони зворушують дитячу душу, цей досвід такий величезний, що він стає порогом для формування твоєї особистості””.✍🏻У книзі “Революційна весна” історик Крістофер Кларк описав ту нову тоді політичну реальність, коли були випробувані й переосмислені головні політичні ідеї модерної Європи — від соціалізму та демократичного радикалізму до лібералізму, націоналізму й консерватизму. Хоча революції 1848–1849 років були швидкоплинними, саме вони визначили нове обличчя Європи.[ Переклад та публікацію цієї книги підтримує Європейський Союз за програмою “Дім Європи” ]Уривок із книжки, яка у лютому 2026 року вийде друком українською мовою у видавництві "Локальна історія" читайте у матеріалі ⬇️https://localhistory.org.ua/rubrics/book/galichina-1846-roku-urivok-iz-knizhki-revoliutsiina-vesna-kristofera-klarka/

"От військові оркестри заграли "Ще не вмерла"! На дзвіниці Софії загув дзвін. Серед натовпу рух і чути голосне: "Слава!... Їдуть!... Їдуть!... То Директорія!..." Та от усе стихає, як на команду. Ледве знімають шапки – по чотирьох кутах площі чотири диякони читають Акт злуки усіх українських земель во єдине тіло. І сльози навертаються мені на очі".22 січня 1919 року проголосили Акт Злуки Західної і Наддніпрянської України. Урочистості відбулися на Софійській площі Києва у присутності тисяч людей. З державної скарбниці на церемонію виділили 100 тисяч карбованців. За підготовку відповідав міністр освіти, ректор університету в Кам’янці-Подільському Іван Огієнко. Постановкою займався режисер театру корифеїв Микола Садовський.Про підготовку та перебіг подій того дня розповідаємо у матеріалі ↓https://localhistory.org.ua/texts/statti/mriia-iaka-tak-i-ne-stala-realnistiu/?fbclid=IwY2xjawPdnQZleHRuA2FlbQIxMQBicmlkETFsWnJpa09sSWppdHZiV2VXc3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHvQYuo90055MEg0HmYr18s3G4Koakmj4V4uaeq66nm42yO_Zz4SYN7luaDtq_aem_3NNPns9cUr1t2UHA_I9R_Q 

Олімпіада-2026 вже зовсім скоро. Світ готується до великих стартів і нових імен. Та одне з них уже давно вписане в історію світового спорту!🏅Це українка Оксана Мастерс. Одна з найтитулованіших параолімпійських чемпіонок у світі. Вона здобула 19 медалей у академічному веслуванні, лижних перегонах, біатлоні та велоспорті.Її мемуари, видані у 2023 році, стали книгою року Sunday Times та увійшли до списку найкращих спортивних книжок The Times.У 2020-му Оксана отримала премію Laureus World Sports Award у номінації «Sportsperson of the Year with a Disability». Про її історію писали Sports Illustrated, The New York Times та The Players’ Tribune. Оксана також брала участь у зйомках для брендів високої моди та косметичних ліній Ріанни й Кім Кардашьян.🗣️«Найправдивіша історія про силу духу, яку я коли-небудь чула. Історія, сповнена тріумфу й краси: те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими — якщо нас люблять», – Анжела Дакворт, професорка психології Пенсильванського університету.🗣️«Несамовито надихаюча розповідь про подолання найстрашніших перешкод завдяки сталевій завзятості, силі волі та величезній материнській любові», – Джанет Воллс, авторка бестселера №1 New York Times «Скляний замок».Ця книга про внутрішню силу, дисципліну й вибір рухатися далі. Про прийняття себе, пережиті втрати та здатність перетворювати біль на дію. Книжка, яка допомагає знайти власні рішення.👉🏼Придбати мемуари Оксани Мастерс «Долаючи біль» можна в онлайн-крамниці видавництва «Локальна історія»: https://publishing.localhistory.org.ua/product/dolayuchy-bil-memuary-pro-vidvagu-ta-triumf/

Запрошуємо на презентацію книжки “Справа Гончарука”. Останній розстріляний повстанець” у Києві. Зустріч відбудеться у четвер, 29 січня, о 18:30 у Книгарні "Є" (вулиця Миколи Лисенка, 3).✍🏻12 липня 1989-го, за два роки до відновлення незалежности України, радянська влада розстріляла Івана Гончарука, колишнього вояка Української повстанської армії. Дев’ятнадцятирічним він покинув рідні Грудки на Волині, пройшов табори Колими й повернувся до України аж у 1970-х. КДБ і прокуратура Волинської области 1987-го відновили кримінальну справу, сфабрикувавши нові обвинувачення на підставі давніх матеріалів, доносів сусідів та тиску на свідків. Показовий суд у Камені-Каширському довів, що навіть під час перебудови радянська система вбивала. Аж 2021-го Івана Гончарука посмертно реабілітували, а місце його поховання й досі невідоме. Організатори та судді цього процесу ще живуть у незалежній Україні, отримують багатотисячні державні пенсії та не притягнуті до відповідальности.Опрацювавши сотні архівних документів, спогади очевидців та Іванових рідних, Леся Бондарук живим репортажним викладом повертає історію останнього розстріляного повстанця до національної пам’яті й наголошує: щоб відновити історичну справедливість, важливо не тільки реабілітувати жертв режиму, а й покарати причетних до репресій.Учасники події:👉Леся Бондарук, авторка книги, кандидатка історичних наук, співробітниця Українського інституту національної пам’яті.👉Модеруватиме подію Володимир В'ятрович, кандидат історичних наук, дослідник історії визвольного руху.▶️Коли: 29 січня (четвер) о 18:30.📍Місце зустрічі: м. Київ, Книгарня "Є" (вулиця Миколи Лисенка, 3).Вхід вільний.