Едуард Юрченко

"Харошіє русскіє" створили нову політичну "силу". Символом обрали чи то кішку чи то кастрованого кота. Символ обрали, бо "кішки одні з найбільш мирних тварин".Що ? Кішки, включно з нашими домашніми "мурзиками", одні з найдосконаліших вбивць в тваринному світі. Тобто в авторів концепції, пізнання в зоології навіть не нольові, а мінусові. І життєвий досвід настільки специфічний, що вони не бачили жодного сільського або вуличного кота. Виникають два практичних питання. По - перше. Скільки відсотків вони реально зможуть набрати на реальних демократичних виборах в пост - путинській Московії. По - друге. Кого має сенс наймати в якості технічних виконавців майбутній українській адміністрації, на теренах колишньої РФ : колишніх путинських чиновників або персонажів з "мирним кошаком невизначеної статі" ? Посіпаки путінського режиму це дуже погано звісно але в цих же персонажей, каналізація забарахлить в перші години. Не думаю, що хтось з українських глав військово - цивільної адміністрації, захоче щоб підзвітне місто затопило лайном. П. С....РДК я поважаю і підтримую. Якщо хтось і зможе зробити з Московії щось адекватне то це вони. Але точно не ліберашки, які нездатні розібратись в поведінці найбільш масових домашніх тварин.

З ДНЯМИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ХРИСТИЯНСЬКИЙ КАВКАЗ !!!Вчора братня Вірменія відмітила День Незалежності.Поза позавчора, в той самий день коли Вірменія згадувала великий День перемоги в Сардарапатскій битві, Незалежність відзначала братня Сакартвело. Україна приречена на боротьбу за Кавказ, і нашим природним союзником є християнські нації регіону. Тимчасові ускладнення на кшталт проросійських (інших прочужинських) урядів в Тбілісі чи Єревані або геополітично імпотентного політикуму в Києві, не здатні відмінити ані геополітичної необхідності, ані цивілізаційної спорідненості наших країн.Ми не можемо лише тримати оборону, ми приречені на експансію. Не маємо іншого виходу.Але на відміну від чужинських імперії, з півночі чи півдня, для українців нації Кавказу є не розмінною монетою, а братами та сусідами, свобода яких є гарантом нашої.Ми всі приречені на спільну боротьбу за нашу свободу, незалежність та базові орієнтири спільної християнської цивілізації.Слава Сакартвело! Слава Вірменії! Слава Україні!

СЛОВО КОМАНДИРА. "АЗОВ": П'ЯТИЙ РІК У ПОЛОНІ.Визволення з полону наших побратимів — мій особистий пріоритет та справа честі для кожного азовця. Від першого дня після виходу з «Азовсталі» ніщо так не займає мене, як пошук можливостей для здійснення того, на що заслуговують бійці «Азову», які мужньо бились у Маріуполі та виконали наказ — повернення кожного з них додому.«Азов» щодня працює над цим завданням як у військовому (постійне поповнення обмінного фонду), так і у правозахисному напрямку (масштабна діяльність з адвокації питання військовополонених в Україні та за кордоном). Часто це непомітна робота, але підрозділ ні на мить не забуває про своїх полонених бійців.Всебічна концентрація на цьому має бути пріоритетом не лише «Азову», але й всіх відповідальних органів державного апарату та всього українського суспільства. Саме такою ми всі хочемо бачити державу, за яку воюємо вже 12 років: відповідальною за своїх громадян, котрі віддали себе служінню Україні, готовою зробити все можливе, аби гідно віддячити їм і підставити плече в найважчі часи. Наша нація неодноразово демонструвала здатність до захисту своїх інтересів, якою б великою не була ціна. Це те, що уможливлює наш спротив ворогу; те, завдяки чому ми вистояли і не скорились. Повернення полонених азовців — ще один виклик, впоратися із яким ми можемо тільки разом, згуртувавши зусилля і не виключаючи це питання з порядку денного — насамперед у своєму серці та в голові. Дякую усім, хто систематично допомагає «Азову» на цьому шляху.Сотні азовців, які вже п'ятий рік знаходяться у полоні, сподіваються на нас. Навіть у російських концтаборах, обмежені у своїх діях, під тортурами та постійним тиском, вони знаходять можливість підтримувати один одного. Ми, маючи свободу, маючи голос і можливості на всіх рівнях, зобов'язані діяти.© Денис Прокопенко, Герой України, Бригадний генерал, командир першого корпусу НГУ "Азов"

США констатують, що Китай фактично саботував будь-які безпекові домовленості та не збирається йти на них у найближчому майбутньому, а тому "Трансатлантичний союз разом з азійськими партнерами повинен відновити свою єдність у реагуванні на глобальні загрози". США готові надати Європі повноцінне місце на переговорах з рф щодо закінчення війни. У свою чергу Канцлер Німеччини заявив: Німеччина виступає за реформування НАТО та за спільний спротив "Китайський експансії" у випадку відновлення "рівноправного діалогу між Німеччиною та США з врахуванням європейських інтересів та повагою США до них. Німеччина наполягає на обов'язковості підвищення санкційного тиску на рф та її торговельних партнерів. Німеччина наполягає на відновленні та розширенні підтримки України з боку США як у межах PURL, так і прямої продажі, чи постачанні, зброї. Німеччина готова сприяти відновленню довіри між США та партнерами по НАТО та досягненню глобальних домовленостей між США та ЄС, які забезпечать довгостроковий спротив "Китайській експансії". Сторони домовилися продовжити діалог з тим, щоби "у найкоротший термін досягли домовленостей по всьому колу питань".»© Віктор Вовк

ЩО ТАКЕ «НІКОЛИ ЗНОВУ» ДЛЯ УКРАЇНЦІВ?До 9 мільйонів в Радянській армії.До 100 тисяч в УПА.До 300 тисяч на боці Рейху.Сотні тисяч в інших арміях загалом.Українці вбивали один одного, стріляли один в одного, перемагали один одного, ставали героями в боях один проти одного. Військова слава нашої Нації здобута в добу Другої світової війни назавжди залишиться її скарбом. Але ми повинні розуміти, що героїзмом народу позбавленого державності завжди користуватимуться чужинці.«Ніколи знову» для українців, це не про війну яка не повинна повторитись. Війна йде з 2014 року. Найбільша на континенті після 1945 і саме на нашій землі.Ніколи знову не повинна повторитись бездержавність і відсутність національної суверенності.Ніколи знову не повинна кров наших героїв проливатись заради чужинського інтересу або абстрактних «загальнолюдських» ідеологем.Тільки Нація. Тільки тотальна незалежність. Тільки Україна понад усе.На небі Бог,на землі Священна Русь-Україна, а українці монолітна криця єдиного меча. Іншого шляху не існує. Ось головний висновок з героїчної історії Другої світової.

УКРАЇНСЬКИЙ ФІЛОСОФ СЕРГІЙ ЧАПЛИГІН ПРО ДОБРОЗВИЧАЙНІСТЬ (КОРОТКО, ЯСНО ТА ПО ЄВРОПЕЙСЬКІ). Друзі. Термін boni mores (лат. «добрі звичаї», «добрі нрави», «добрі моральні якості») походить ще з римського права і є класичним загальноєвропейським стандартом у цивільному праві Європи впродовж всієї її історії. Цей термін використовується як критерій дійсності правочинів.А український термін «доброзвичайність» є прямим перекладом і адаптацією саме цього стандарту.Слово утворене від «добро» + «звичай» і фіксується в українській лексикографіі ще з часів Розстріляного Відродження. Це всього-на-всього українізація юридичної термінології.Порівняйте - «добросовісність», «доброчесність».(Якщо «доброчесність», наприклад, достатньо чітка для НАЗК, ВККС та антикорупційних перевірок, то чому «доброзвичайність» раптом стає для когось екзистенційною загрозою? Це той же самий семантичний ряд. І всі з цим згодні.).А знаєте чому вони казяться?Бо поняття «доброзвичайність» (boni mores) апелює до загальноприйнятих суспільних стандартів.А для гендерної ідеології будь-яке посилання на мораль/звичай/традицію - це потенційна загроза. Оскільки термін з коренем «добро» дратує їх ще й символічно - він апелює до об’єктивної етики, а не до суб’єктивних «права і свободи».Сергій Чаплигін

ФЕЛЬДМАРШАЛ ФОН БОК І СМЕРТЬ,ЯКУ ВІН КЛИКАВ ВСЕ ДОВГЕ ЖИТТЯ.4 травня загинув фельдмаршал Федор фон Бок. ЄДИНИЙ з фельдмаршалів Третього Райху, який загинув внаслідок бойових дій.Цікаво, що він постійно підкреслював, що померти за батьківщину, це висока честь і найкращє завершення шляху для солдата.Настільки часто, що солдати дали йому прізвисько "вмираючий". Треба зазначити, що він ніколи не уникав небезпеки і що таке близкість смерті знав вкрай добре. Більш того, його відзначали як надзвичайно стоїчного в небезпеці воїна.Переконаний монархіст, який завжди підкреслював байдужість до націонал- соціалізму, він користувався повною довірою фюрера, як особа не здатна на зраду через високі особисті якості.Під час Другої Світової наполягав на гідному поводженні з військовополоненими та цивільним населенням. Мав високу репутацію серед підлеглих різного рівня.На момент загибели знаходився в "резерві фюрера", тобто фактично в відставці. Дуже переживав через неможливість воювати в критичний для Німеччини момент. Загинув за чотири дні до капітуляції, померши смертю про яку мріяв і не побачивши кінцевої поразки Фатерланда.

ГЕТЬМАН ТА АТОМ​​26 квітня поєднались дві дати – роковини смерті Його Світлості Ясновельможного Пана Гетьмана і Чорнобильська катастрофа.Не буває нічого випадкового в цьому світі. Павло Скоропадський, згідно зі свідченням найвідомішого гетьманського історика Дорошенко, був не просто проголошений гетьманом, але помазаний на гетьманство керівництвом православної церкви. Він був носієм влади божественної в самому прямому сенсі.Можливо жахлива катастрофа була обумовлена тим, що Україна була позбавлена не тільки державності, але й помазанного монарха?З іншого боку, Чорнобильська катастрофа стала однією з причин розпаду СРСР.Можливо, це та страшна ціна, яку ми вимушені заплатити за свободу через те, що не підтримали Богом даного і благословенного гетьмана в 1918 році?І ще...Проблема ядерної міці та України має третій вимір. Вимір ядерної зброї в українських руках.Ядерний Меч – річ страшна, але володіння ним – ознака повноцінної державності, так само як і великодержавна зовнішня політика, так само як і суверен – носій божественного мандата влади, потенційний імператор.Питань більше ніж відповідей, але ми повинні знайти правду. Благословення Золотоверхого Києва, Нового Ієрусаліма – це не привілей, а відповідальність.І коли ми знайдемо відповіді, ми матимемо і ядерну зброю, і власну династію, і власну імперію.Натхненно творчістю журналу «Гетьманат» та студії «Гетьманські Пензлі»

ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГЕНОЦИДУ ВІРМЕНІВСьогодні згадуємо наших закатованих братів і сестер - християн. Українці завжди пам'ятали про цю трагедію. Зокрема вона знайшла відображення власне в українській культурі. Обидві наші Нації пережили і переживають страшний досвід поневолення та геноциду. Але, водночас, вони стали прикладом волі до опору та життя.«Цавет танем!» Ліна КостенкоЗгоріли їхні селища, пропали їхні мули.Бредуть, бредуть вигнанці в дорогу неблизьку.Щоб мову свою рідну їх діти не забули,їм літери виводять вірменки на піску.А вітер, вітер, вітер!..Який палючий вітер!..Обвуглені обличчя січе, січе, січе!..Лиш виведеш те слово із тої в'язі літер,а слово ж без коріння, покотиться, втече.І десь, в якійсь пустелі, з'їдять його верблюди.Забудуть його діти, і виростуть німі.Бредуть, бредуть вигнанці...бредуть бездомні люди.Ні даху ж, ні притулку, — буквар їм на умі!Згоріли їхні храми. Мужчини їхні вбиті.Втонули їхні дзвони у озері Севан.О, як їм далі жити? На тім кровопролиттіне місяць в небі сходить — турецький ятаган.А вітер, вітер, вітер!..Як шарпає той вітер!..Куди їх ще, вигнанців, недоля заведе?Нема коли писати отих маленьких літер.Немає чим писати. Нема писати де.І тільки на привалі, в ті рідкісні хвилини,коли ще в свої тачки жінки не запряглись,ті буковки вірменські виводять, як стеблини,і слізьми поливають, аби лиш прийнялись.В пісках пустили корінь — а вітер, вітер, вітер!..Бредуть, бредуть вигнанці в дорогу неблизьку!..А скрізь по всій пустелітоненькі стебла літер,як трави, проростають в палючому піску.Їх топчуть ситі коні, дзвенять чужі стремена.А букви проростають в легенди і пісні."Цавет танем!" — як кажуть, прощаючись, вірмени.Твій біль беру на себе. Печаль твоя в мені.

ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ ХОРВАТІЯ У 194110 квітня 1941 року було проголошено Незалежну державу Хорватія. Це був жорсткий націоналістичний режим, який користувався підтримкою "Держав Осі". Але, як і все на Балканах, в його історії купа неоднозначних моментів.По-перше, хоча цю державу й вважають "маріонетковою", вона реально захищала свої інтереси перед Італією та Німеччиною й навіть мала конфлікти.По-друге, її дипломатично визнавали не тільки союзники "Осі", але й нейтральні Іспанія, Португалія, Швеція та Швейцарія. Де-факто мало місце й визнання з боку Сербії (хоча не домовились про кордони).Третє: хоча постійно виникали жорстокі міжнаціональні конфлікти, мали місце спроби порозуміння між сербськими та хорватськими націоналістами. На фотоілюстрації, наприклад, сербські четніки та хорватські усташі разом відзначають успішну угоду про спільну антикомуністичну боротьбу.P.S. Фактично для того, щоб Балкани тоді уникли океану крові і міжнаціональних проблем, що переслідують їх досі, достатньо було спокійно визнати, що й сербам й хорватам потрібно власні держави, наваляти разом комунякам й спокійно погодитись жити по сусідству.P.P.S. Будемо сподіватись, що Велика Україна стане надійним другом всіх братніх (це етнографічний факт, а не гасло) народів мирних Балкан, вільних від більшовиків та їх спадкоємців.