Влада зриває мобілізацію і вводить в оману діючих військовослужбовців. Це край сумнівна стратегія держави у війні.Демобілізація і терміни служби. Обіцяний владою закон мав зʼявитись ще півтора роки тому. Уряд самоусунувся, а законопроєкт «Розумної Політики» припадає пилом — його просто не виносять на голосування. Що заважає запровадити терміни служби бодай для тих військовослужбовців, хто безперервно у зоні бойових дій? Однакові умови для тих, хто несе службу у Львові і хто місяцями не виходить з позицій, — це несправедливо! Військові не вічні. Їм потрібна заміна. Але допоки не буде термінів служби, бажаючим ніде буде взятись. Гірка правда: багато людей між армією і вʼязницею готові обрати другу, бо, на відміну від армії, там є розуміння, коли ти повернешся додому. Питання ротацій, додаткових відпусток теж не вирішене. Влада каже, немає людей. Привезти їх в армію мали контракти 18-24, але і тут обман. Дали молоді лише рік відстрочки після завершення контракту. Тобто, відслужив, у 19 років звільнився, а в 20 тебе мобілізували, хоча твої однолітки можуть «гуляти» до 25 років. Виплата мільйону при підписанні першого контракту — зроблено нуль. Вічна відмазка — немає грошей. Відкрию секрет: вони і не зʼявляться, якщо вони красти не перестануть. Обсяг тіньових схем у ТЦК напевно вже до 3 млрд євро наближається. У гривні це 150 мільярдів. Ще стільки ж зʼїдає корупція на митниці. Плюс до того, порахуйте, скільки бюджетних коштів летить у смітник, коли ТЦК, виконуючи план заради галочки, бусифікують усіх підряд, включно з непридатними. Гроші платників податків йдуть на підготовку, забезпечення, навчання, боєприпаси у навчальних центрах, а людина йде у СЗЧ чи звільняється зі служби, маючи на те законні підстави. Близько 46 тисяч сьогодні служать у ТЦК. Давайте відверто, частина з цих людей ніколи не була на фронті, а просто купила собі можливість ходити на службу, як в офіс, з 8-годинним графіком. То може пошукаємо поповнення серед цієї категорії? Командиром їхнім можна Єрмака поставити, а то він самотужки до фронту ніяк не дістанеться. Пішов пʼятий рік повномасштабної війни. Проблеми накопичуються, люди втомлюються, а з боку влади — повна інертність і відчуженість. Ставка на «само собою якось вирішиться» щодня закопує країну у ще глибшу яму.
Українців меншає, а влада імітує турботу! В Україні — демографічна катастрофа. Народжуваність упала до мінімуму. Мільйони людей виїхали за кордон. Загиблі й поранені через війну. Ми навіть не розуміємо точно, скільки нас залишилося в країні. Але очевидно одне: людей стає все менше, і війна лише прискорює цей процес. Люди живуть у постійному стресі: обстріли, фінансова та економічна нестабільність. У таких умовах рішення народжувати дитину — це велика відповідальність. Її треба виховати в нормальних умовах, поставити на ноги, дати освіту і дорогу в життя. Багато родин чесно визнають, що вони цього не потягнуть. Єдиний ефективний механізм сьогодні, щоб підвищити рівень народжуваності – фінансовий. Роками держава обмежувалась ганебними виплатами сімʼям з дітьми – 860 грн на місяць. Лише з цього року вони підвищились «аж» на 8 тис грн! Але це не демографічна політика, а імітація турботи перед виборами. Бо навряд чи менше ніж 200 доларів мотивують сім’ю народити дитину. У Верховній Раді вже близько двох років лежать зареєстровані законопроєкти команди «Розумної Політики» про суттєве підвищення виплат при народженні дитини. Один із них передбачає 304 тис грн. Це стало б реальним стимулом для народження дітей і повернення молодих родин в Україну. І якби він був прийнятий після реєстрації, ми б уже мали результат – тисячі маленьких українців не лише які народилися, а й ті які повернулися б в Україну. Якщо держава сьогодні не почне реально підтримувати сім’ї, завтра допомагати буде нікому. Без людей не працює ні економіка, ні армія, ні держава. І це вже питання не політики, а виживання країни!
Демобілізацію прибрали, бусифікацію запустили: так виглядає «справедливість» від влади! Допомога військовим — це не лозунги з трибуни. А конкретні рішення і закони, які держава має ухвалювати, а не відкладати чи свідомо блокувати роками.Навесні 2024 року Верховна Рада проголосувала так званий закон про мобілізацію, з якого прибрали положення про терміни служби. 227 депутатів підтримали ганебне рішення викинути з документу норму про демобілізацію. Військовим пообіцяли окремий закон через вісім місяців – до 18 грудня 2024 року. Але від влади його так і не дочекалися. Натомість відповідний законопроєкт команди «Розумної Політики» №11217 лежить у профільному комітеті без розгляду майже два роки.Цей закон — про справедливість і здоровий глузд. Він передбачає диференційований підхід до термінів служби: ті, хто роками на передовій і щодня ризикує життям, має коротші терміни. Ті, хто служить у тилу, — інші. Сьогодні навіть у владі визнають провал мобілізації і визнають бусифікацію. Але реальних кроків для зміни системи немає. Не врегульовано питання обов’язкових ротацій, не запроваджено додаткові відпустки – ми на цьому наполягали ще у квітні 2024 року в законопроєкті № 11218. Також ми пропонуємо реальну мотивацію — мільйон гривень при підписанні першого контракту (законопроєкт № 13623). На це кажуть, що «грошей немає», але в той же час роками закривають очі на тіньовий бюджет ТЦК, який сягає кількох мільярдів євро!У самому ТЦК 46 тисяч посад. Є ті, хто пройшов фронт. Але є й такі, хто навіть не розуміє в якому напрямку він знаходиться. То нехай спершу вони покажуть, як треба воювати. Бо коли людину ловлять на вулиці, витрачають бюджетні кошти на підготовку, а потім вона або непридатна, або йде в СЗЧ, — це не посилює армію. Це марнує ресурси і руйнує довіру!
ТЦК не можуть бути недоторканними! Потрібно терміново ухвалити закон про покарання за бусифікацію‼️На початку цієї каденції Верховна Рада скасувала депутатську недоторканність, але тепер у країні є нова каста «обраних» – працівники ТЦК. Для звичайних людей будь-яке порушення закону, ДТП або незаконне затримання – це кримінальна відповідальність. А тут – збили людину, силоміць заштовхали в бус, і нікого не карають. Виходить, що під час війни в нас з’явилася група, яка може робити все що завгодно, і для кого закон – лише папірець.Нещодавній інцидент із футболістом Колесником лише підтверджує це. На відео чітко видно, як бус збиває людину, після чого її силоміць заштовхують в авто. Я вже звернувся до МВС із запитаннями: чому на місці не було оформлено ДТП? Чому не затримали працівників ТЦК? І якщо хтось розпочав бійку — чому поліція не зупинила його на місці?Закон має бути один для всіх. Порушив – має бути відповідальність. Для будь-кого – футболіста, депутата, поліцейського чи працівника ТЦК. Необхідно нарешті ухвалити закон про відповідальність за незаконну бусифікацію та порушення прав громадян під час мобілізаційних заходів. Це питання довіри, безпеки і справедливості в країні!
24 лютого — день, який назавжди змінив кожного з нас. День, коли почалася повномасштабна війна. Але насправді ця війна триває з 2014 року — з окупації Криму, з Донбасу, з перших загиблих. Уже дванадцять років ми живемо в умовах агресії росії і чотири — у повномасштабному пеклі.За цей час країна заплатила надто високу ціну. Для багатьох ця війна забрала дім, близьких, здоров’я, спокій. І жодні правильні слова цього не повернуть. Вона змінила кожного з нас. Зробила військових сильнішими за людські можливості.Мільйони українців сьогодні тримають тил. Український бізнес платить податки, дає роботу і підтримує армію. Волонтери стали опорою країни. Лікарі, вчителі, рятувальники — тими, хто тримає життя навіть під сиренами. Одні продовжують навчати під час тривог. Інші – рятують життя без сну і вихідних. Ми навчилися попри все підніматися і йти далі. Війна розкидала українців по світу, але не роз’єднала. Вона змусила наших дітей дорослішати раніше, ніж потрібно, засинати в укриттях і жити без відчуття безпеки.24 лютого 2022 року ми не знали, що буде завтра. Ми не будували далеких планів. Ми просто робили все, що могли. Країна перетворилася на один великий волонтерський штаб, де все було для фронту і для тих, хто взяв на себе найважче. Сотні тисяч людей стали на захист держави. І вже чотири роки наші захисники і захисниці тримають цю війну на своїх плечах, щоб Україна була, щоб у наших містах було життя, щоб діти ходили до шкіл, щоб ми могли працювати, вчитися і мріяти.Сьогодні буде багато слів вдячності, шани і поваги — і це правильно. Але цього замало. Бо держава зобов’язана не лише дякувати, а й реально захищати своїх воїнів так само, як вони захищають нас. Забезпечувати їм гідні умови служби, підтримку під час поранень і реабілітації, впевненість у завтрашньому дні для їхніх родин. Це її пряма відповідальність перед тими, хто сьогодні на позиціях, у шпиталях, на реабілітації, хто чекає вдома і хто віддав за Україну життя.Саме тому ми маємо чесно запитувати себе: чи завжди держава робить для них те саме? Чи справедлива система мобілізації? Чи є гідне грошове забезпечення? Чи працюють ротації? Чи визначені чіткі терміни служби? На багато з цих питань за чотири роки так і не дали чесних відповідей.І так, ми втомилися. Втомилися воювати, чекати, жити в постійній напрузі, чути, що потрібно ще трохи потерпіти. Люди, які живуть у війні щодня, мають право на втому. І мають право хотіти миру. Не абстрактного і не на папері, а реального — безпечного, справжнього, такого, після якого не доведеться знову брати зброю. Миру, який дає шанс жити, а не виживати.Україна не заслуговує на вічну війну. Вона заслуговує на життя, безпеку і майбутнє. І ми маємо зробити для цього все можливе.Низький уклін усім, хто боронить Україну. Вічна пам’ять полеглим. Живим — гідність, права і захист.
ТЦК між корупцією і бусифікацією: галочки у звітах замість реального підсилення армії!Сьогодні ТЦК працюють не на результат, а на статистику. Головне — «закрити план» по мобілізації, а не дати фронту підготовленого, мотивованого і потрібного бійця. Команда «Розумної Політики» уже давно запропонувала комплексні рішення: законопроєкти про ротації та демобілізацію, а також реальні механізми мотивації для добровольців – зокрема, виплату 1 млн грн при підписанні першого контракту. У відповідь щоразу звучить одне і те саме: «на це немає грошей». Але водночас усі знають про тіньові потоки в системі ТЦК. Ще два роки тому від самих представників влади звучали цифри у 2 млрд євро. Не секрет і те, що в Києві «білий квиток» коштує 40-50 тисяч доларів. Поки ці гроші працюють на корупцію, держава економить на тих, хто готовий іти служити чесно і добровільно!І тому замість системного рекрутингу та мотивації у нас процвітає бусифікація. Схопили людину на вулиці, відзвітували, поставили галочку. А за цим – марнотратство ресурсів: навчання, форма, бронежилети, каски, харчування, пальне, боєприпаси, логістика. Багато «бусифікованих» людей виявляється непридатними, хтось не доходить до бойових підрозділів, інші одразу після прибуття в частини йдуть у СЗЧ. Статистику щодо самовільного залишення частин держава вже засекретила. Але навіть за останніми офіційними даними йшлося про сотні тисяч справ! А запустила цей маховик сама влада, коли декілька разів поспіль фактично давала «індульгенцію» тим, хто йде у СЗЧ! Люди побачили, що можна піти, відпочити, повернутися і за це нічого не буде.У підсумку – гроші викинуті, корупція процвітає, фронт не посилений, а довіра до держави – ще менша!
Популізм за рахунок українців. Однією рукою влада роздає гроші, а іншою — душить податками і тарифами!Останнім часом влада так активно запускає нові програми й роздає «подарунки», що складається враження: у країни – надлишок коштів. «Вовина тисяча – 2», «3000 км Укрзалізницею», безкоштовне харчування для всіх школярів, підвищення пенсій, «Національний кешбек». Ніби бюджет тріщить не від дефіциту, а від «зайвих грошей».Але насправді це не системна соціальна політика. Це роздача «всім потроху» напередодні виборів замість адресної допомоги тим, кому справді важко.«Вовина тисяча». Її може отримати кожен – і президент, і депутат, і мільйонер, і бабуся з мінімальною пенсією. Хіба це справедливо? Логічніше було б спрямувати ці кошти тим, для кого ця допомога – не «приємний бонус», а реальна підтримка: літнім людям із мізерними пенсіями, переселенцям, сім’ям, які ледь зводять кінці з кінцями. Тоді пенсіонер отримав би не 1 тисячу, а 2. Малозабезпечена родина з двома дітьми – не 4, а 8 тисяч гривень. Те саме і з безкоштовним харчуванням у школах. Ідея правильна. Але чому знову без жодної диференціації? Є сім'ї, які можуть це оплатити самі. А є ті, для кого безкоштовні обіди – питання виживання. Окрема історія – «Національний кешбек». Це кошти, які забирають із програм підтримки українського бізнесу. Замість того, щоб інвестувати в кредити, субсидування, розвиток підприємництва – створюють механізм коротких «бонусів», який не будує економіку, а формує електоральну базу, з якою потім будуть гратися під час виборчої кампанії.Зараз українцям обіцяють мінімальну пенсію в 6 тисяч гривень. А чому, коли ми з командою «Розумної Політики» ще торік пропонували реальне підвищення мінімальної пенсії вдвічі й показували джерела фінансування, нам казали: «це популізм» і «грошей немає»? А зараз раптом з’явилися? Чи просто запахло виборами?Тут виникає ключове питання: якщо у влади є кошти на гучні роздачі та популістичні програми – чому паралельно готують підвищення податків і тарифів для українців і скаржаться на дефіцит бюджету?!Так не виглядає відповідальна економічна й соціальна політика. Це спроба купити лояльність тут і зараз, не думаючи про наслідки завтра!
ТЦК – поза контролем‼️ Рекордна кількість скарг — це вирок системі!Кількість скарг на дії ТЦК зросла у 333 рази від початку повномасштабної війни! Бодікамери, які мали б мінімізувати порушення під час мобілізаційних заходів, досі не стали обов’язковими і масово не використовуються.Ще у 2024 році під час розгляду закону про посилення мобілізації ми з командою «Розумної Політики» подавали конкретні правки, щоб забезпечити дотримання прав людей працівниками територіальних центрів комплектування. Ішлося про обов’язкове пред’явлення документів та використання бодікамер працівниками ТЦК; право громадян фіксувати їхні дії на відео; заборону носити балаклави. Тоді ці правки проігнорували. Наслідки ми бачимо щодня – у численних відео про бусифікацію та в офіційних даних про зростання скарг на дії працівників ТЦК. Уже навіть у владі визнали проблему, але досі жодної конкретної ініціативи для її виправлення немає. При цьому в системі ТЦК — 46 тисяч посад. Чи не пора провести аудит? Чому не скоротити адміністративний апарат і не направити тих, хто жодного разу не був на фронті, туди, де реально потрібні люди?Окреме питання – колосальна корупція в ТЦК. Ще два роки тому звучали дані про понад 2 млрд євро тіньових потоків у системі. Сьогодні ця цифра, очевидно, ще більша.Мобілізація не може перетворюватися на порушення прав людини! Без довіри жодна система не буде ефективною, а примус ніколи не замінить справедливих правил.
Підвищення комунальних тарифів – наступний крок? Влада вже все вирішила! Перегляд тарифів для населення – один із пунктів серед вимог МВФ. Тому питання не в тому, чи буде підвищення. Питання – коли. І, знаючи підхід влади, це навряд чи буде диверсифікована модель, де більше платить той, хто більше споживає і має вищі доходи. Найпростіший сценарій – знову зрівняти всіх «під одну гребінку».За час повномасштабної війни ціна на електроенергію для населення вже зросла майже втричі: з 1,68 грн до 4,32 грн. І це попри мораторій і публічну обіцянку президента не піднімати комуналку. Паралельно на цьому тижні Парламент ухвалив законопроєкти, в які поруч із нормами про підтримку енергетики заклали правки, які дозволяють місцевій владі самостійно приймати рішення про підвищення тарифів. Ми з командою «Розумної Політики» це не підтримували. Але головна проблема — у платоспроможності людей. За час війни заборгованість українців за комунальні послуги вже зросла вдвічі. Якщо родина раніше платила певну і ледве справлялася, то платіжка удвічі вища не означає, що вона заплатить більше або половину. Вона може не заплатити взагалі. Бо додаткових доходів у людей не з’явилося.У цій сфері діє та сама логіка, що і з податками: до певної межі підвищення дає надходження. А далі починає діяти зворотний ефект: тиск зростає, а реальні збори падають. Коли рішення в країні ухвалюються без логіки і розрахунків – наслідки неминуче б’ють по всій економіці. І виправляти ці помилки завжди значно складніше, ніж не допустити їх із самого початку.
Шулерство і кидок! Як влада виштовхує за кордон тих, хто готовий захищати державуЦього тижня парламент ухвалив закон, який дає 12 місяців відстрочки молоді 18–24 років, які відслужили рік за контрактом. Подається це як “турбота”. Але насправді —черговий обман! Бо на початку держава обіцяла: відслужите рік – отримаєте демобілізацію. Що маємо в реальності? Людина у 18 років підписує контракт, віддає рік життя армії, у 19 звільняється — і має лише 12 місяців відстрочки. Тобто до 20 років. Тоді як усі інші не підлягають мобілізації до 25! Різниця — п’ять років!І що зробить така молода людина? Просто скористається можливістю виїхати за кордон. Бо правила для неї гірші, ніж для тих, хто не служив!Я наполягав на простій і справедливій правці: якщо хлопець чи дівчина добровільно відслужили рік до настання мобілізаційного віку, після звільнення вони повинні мати гарантію відстрочки до 25 років. А до цього служба — виключно добровільна. Правку не підтримали. Це демотивує не лише тих, хто вже підписав контракт «18–24», а й усіх, хто тільки розглядає таку можливість. Молодь втрачає довіру до держави, бо бачить: про обіцянки забувають, правила можуть змінити в будь-який момент. І замість притоку добровольців ми отримуємо відтік з країни!Проблема глибша, бо обман військові відчувають на різних етапах служби. Є ще одна тема, про яку майже не говорять – виплати пораненим захисникам. Сьогодні 100 тисяч гривень виплачують лише у разі тяжкого поранення. Але якщо воно “легке” або “середньої тяжкості” — жодних додаткових коштів на час лікарняного. Людина може місяцями відновлюватися, нести витрати, випадати зі служби – і отримувати лише базове забезпечення. Це несправедливо.Законопроєкт №15012 команди «Розумної Політики» передбачає виплати для всіх військовослужбовців, які перебувають на лікуванні через поранення – незалежно від ступеня тяжкості.Держава повинна підтримувати військових і виконувати обіцянки. Бо без довіри і справедливості не буде ні мотивації, ні армії, ні майбутнього!
TGLIST.COM.UA
