Книга, яка спричинила публічну інформаційну тишу (окрім місцевих медіа), але яка точно навела шороху в атомних кулуарах - «Атомна війна», книга-сповідь Павло Павлишин, екс-генерального директора РАЕС.Як сказала моя мама: ти не могла не прочитати цю книгу, бо ти жила в цьому. Так. Я жила в цьому. Майже 8 років.Книгу я читала поволі. Не подумайте, вона не товста і не важка, і причина не в обмеженому часі. Причина у тому, що вона змусила мене само рефлексувати, аналізувати та переосмислювати деякі речі.Впевнена ніхто із нині працюючих в ЕА не наважиться її публічно коментувати, бо це одразу потрібно йти в кадри і писати заяву на звільнення. Як я вже писала раніше - я щиро люблю атомну енергетику. Вона мене надихає і люди, які працюють в цій сфері мене щиро захоплюють. Павла Яремовича я знаю особисто. Ми декілька разів пересікались по роботі. Від першого нашого знайомства і до сьогодні моє особисте відношення до нього не змінилось: це висококваліфікований фахівець та порядна людина. Коли ми їздили із проєктом Професійний розвиток жінок в атомній енергетиці по всім АЕС, то після заходу я спілкувалась із кожним ГД та ЗГД з персоналу (СЕО та HR). Памʼятаю як сьогодні, я тоді сказала Павлу Яремовичу: “Ваша станція єдина, яка прогресує у питаннях гендерної рівності”. Окрім того, саме за сприянням Павла Павлишина в Україні Дарія Папежук єдина жінка, яка працює оператором в реакторному цеху. Перебуваючи на РАЕС я не почула жодного кривого слова в його бік, а навпаки учасниці нашого заходу відмічали скільки всього змінилось за всі роки керування станцією Павлом Яремовичем.Ще багато роздумів відносно того, що написано в книзі… Можливо колись публічно ними поділюсь. (с) Рената ЯреськоПідписатися на Книжкову жабу