03 / 2026Каріна Саварина “За маму, за тата”Дуже непроста книжка. Читав довго, відкладав, повертався знову. Урешті-решт я тут. Книжка відчиняє двері до власних спогадів про дитинство, про родину, вулицю, перехожих, однокласників. Є історії із присмаком теплої ностальгії, де затишно та комфортно. А є історії, які ти пригадуєш і думаєш, добре, що це вже позаду, добре, що я і з цим дав раду вже. Як на мене, “За маму, за тата” - це не стільки перша книжка в Україні про розлади харчової поведінки, скільки текст про нестачу любові, нестачу емоційного контакту. Коли батьки живуть своє життя, ігноруючи спілкування з дитиною, обмежуючи пояснення навколишнього світу, лишаючи це на розсуд дитячого мислення. І якщо після прочитання книжки можна брати одну думку, то я би взяв цю думку героїні: “В дорослому віці вона усвідомить, що ні разу не чула від батьків слів я тебе люблю, люблю тебе, люблю”. Це страшно. Говорити, зізнаватися, бути відвертими - це задача не на завтра, це наші реалії, це наш ton of voice. У книзі багато уваги надається зіставленню дорослої Варвари та маленької Варі. Знаєте, я часто теж подумки звертаюся до того маленького Артурчика* який перетягує шлангу на грядці, допомагаючи бабусі поливати картоплю (бо страшенна засуха на цьому Донбасі), * який у 12 років уперше побачив, як старший брат курить сигарету, і це був шок контент,* який до літньої халабуди притягнув усі шкільні грамоти, аби облаштувати кімнату, уночі пішла злива, і нема тих грамот,* який забиває гол у ворота 6-А, виводить команду вперед, а за 10 хвилин з якогось переляку грає рукою у своєму штрафному майданчику та привозить пенальті у свої ворота,* який після школи за майстернями виходить “по разам” з Женєю, бо пацани в класі сказали, що треба відповідати за базар і тому треба битися, а я так хочу додому, бо там о 15:00 серіал про Супермена,* який боїться їхати у велике місто і мріє все життя прожити в Стаханові, бо тут усе знайоме та близьке…І от що думаю я. Нам усім варто подружитися з нашою внутрішньою дитиною, знайти компроміси із дитинством та рідними. Бо таке наше життя, такий наш досвід. Варя і Варвара мають стати єдиним цілим зрештою, бо це максимально правильний та логічний підсумок. Тому оптимістичний фінал книжки для мене важливий. Декілька цитат із книжки:1. раніше люди ходили в пошуках відповідей на свої питання в церкву до бога, а тепер у всіх нове вірування - терапія.2. У Барбари ніколи не було вдома морозива, просто так, й апельсинів не було.3. Розмови дорослих складалися із обговорювання інших людей, вони, ті люди, завжди все робили не так, як треба4. Коли мама або тато гримали дверима, щось у хаті змінювалось назавжди, не відновлювалось.5. А вона хоче вирости, щоб кимось бути, сісти у потяг і поїхати звідси, вчитись в університеті, спати в іншому місці, мати зачинені двері, у які ніхто не зможе увійти.6. важливі тільки пересування у просторі, гра та їжа, тільки ці три речі хвилюють дітей, коли батьки втрачають над ними контроль7. У спогадах чомусь завжди літо, у великому світі нічого не відбувалось, тільки тут і зараз - ось бабуся й ось всесвіт навколо неї із маленьким супутником у вигляді Варі.Список прочитаних книжок у 2026 році1. Коллін Гувер “Покинь, якщо кохаєш”2. Артур Дронь “Гемінґвей нічого не знає”3. Каріна Саварина “За маму, за тата”