8 травня 1945 року світ почув довгоочікувану звістку — нацистська Німеччина капітулювала. Закінчилася найстрашніша війна в історії Європи.Друга світова війна забрала життя понад 75 мільйонів людей. Україна втратила від 15 до 18% свого населення. Лише за один тиждень у Києві було вбито понад 150 тисяч євреїв та українців. Це були жертви, які не обирали своєї долі.Ми маємо пам’ятати: ця війна не почалася 22 червня 1941 року. Вона почалася 1 вересня 1939-го. Вже того дня німецькі бомби падали на Львів. З цього розпочалась доба жаху, яка накрила всю Європу.Сьогодні ми схиляємо голови перед кожним, хто загинув у цій війні. Перед тими, хто пройшов крізь концтабори, фронти, окупацію, голод і руїну. Ми пам’ятаємо.У чому найбільша різниця між нами і ними? Ми пам’ятаємо біль. Вони ж кричать: «Можем повторить». Для них — це про тріумф. Для нас — «ніколи знову».Жоден із нас не обирав війни. Але вона знову прийшла в наш дім.Сьогодні нові міста-герої — Волноваха, Гостомель, Маріуполь, Харків, Херсон, Чернігів, Буча, Ірпінь, Миколаїв, Охтирка.Та найбільші герої — це наші Збройні сили. Ми часто забуваємо про це. А дарма. Бо живемо лише тому, що стоять вони. І якщо їх не буде — не буде й нас.Ми пам’ятаємо кожного, хто загинув від рук нацизму. І славимо тих, хто сьогодні стримує рашизм.