Шарварок | Я тут статтю з Вікіпедії приведу, а потім розмишлізмиЕфект доктора Фок...

Я тут статтю з Вікіпедії приведу, а потім розмишлізмиЕфект доктора Фокса — психологічний ефект, що полягає в тому, що прекрасна виразність лектора може повністю завуалювати для учнів марність і недійсність всього матеріалу лекції, при цьому людям, які навчаються буде здаватися, що вони дійсно чогось навчилися. Точніше кажучи, є кореляція між позитивними оцінками слухачів по частині якості доповіді та ступенем імпресивності лектора. Ефект отримав цю назву в 1970 році, коли в медичній школі Каліфорнійського університету був проведений експеримент, де підготовлений актор виступив на доповіді під ім'ям доктора Майрона Фокса. Зміст доповіді було витримано в науковому стилі, проте доповідь слабо стосувалася теми, була незавершеною і містила суперечливі висловлювання і неологізми. Актор, який нічого не розуміє в темі доповіді, виступив виразно і яскраво (експресивно), завоювавши великі симпатії слухачів. Ефект доктора Фокса значно скорегував систему оцінювання студентами якості лекції там, де така педагогічна система є.Це все чогось згадалося з приводу учорашньої дискусії щодо ЮТубера Сергія Любарського і його здатності/нездатності до системного аналізу. Я продовжую дотримуватись тої думки, що сприйняття цього персонажу більш продиктоване його поведінковими патернами, ніж змістом сказаного. Це взагалі стосується практично всіх блогерів на ЮТубі, оскільки відеоформат створює ефект співучасті у лекції. Він дуже подібний до «ілюзії справедливого світу», коли закономірності кіносюжетів некритично переносяться на реальне життя. Тому-то важко сказати, чи враження про Любарського, як експерта сформувалося під впливом сказаного ним, чи під впливом вживаних ним поведінкових прийомів. Нагадаю, що перед цим помірна голомозість та краватка-метелик створила ілюзію розумності щодо такого собі блогера Валерія Солов'я. Причому довіра, створена через імпозантність фігуранта, не дозволяє його адептам критично оцінювати пости про Путіна в холодильнику та інший словесний понос.По факту, ми вертаємося до того, що попитом користується не володіння знаннями, а продаж ілюзії розумності, до чого доклалося зокрема чимало фахівців з альтернативної історії, наприклад той же Марк Солонін, що я його часто бачу в гостях у казки Любарського. Дуже характерні при цьому праці про Північну Корею такого собі Ланькова, а вже тим більше фільми Манського – які несуть в собі вал дезинформації, але при цьому створюють у споживача приємне почуття експерта з КНДР.Скажіть, якби я про такий феномен написав книгу, ви б її купили?