Шарварок | Здається, ми недооцінюємо безсмертний класичний твір Марка Твена «Люди...

Здається, ми недооцінюємо безсмертний класичний твір Марка Твена «Людина, що спокусила місто», сюжет якого, я нагадаю, у тому що жителі міста, оберігаючи самі себе від різних спокус, перетворюються на створінь вкрай егоїстичних, лицемірних та максимально вразливих перед будь-якими викликами іззовні. Чим користується герой оповідання, дуже легко схиляючи найбільш доброчесних громадян до неправдивих свідчень. І, звичайно, прекрасний останній епізод, коли мешканці міняють міський девіз із «НЕ введи нас у спокусу» та «УВЕДИ нас у спокусу».Оце у мене такі асоціації викликає колективна Ірландія, що сотню років перебувала у затишній католицькій ідилії, відгородившись від спокус і бурхливого життя іншої цивілізації – але тим більше на моїх очах всі ці традиції були зламані і Ірландія на пару з Іспанією перетворилися на якийсь розсадник лібералізму. Саме тут найбільш ненавидять Ізраїль, на державному рівні завозять мігрантів, буяє гендерно-абортна вакханалія тощо. Навіть Шінн Фейн, яка начебто націоналістична партія, скаржиться, що їй не дали брати участь у дублінському прайд-марші трансгендерів та інтерсекс через недостатню підтримку цих персонажів. Наскільки я розумію, схожі тенденції є й у Шотландської національної партії, яка не бачить проблему у виступах за незалежність Шотландії з одного боку та завозом африканців і євроінтеграцією з іншого. Ба більше, мій колишній депутат Юрій Левченко, вийшовши із "Свободи", одразу ж кинувся захищати права пригноблених трудящих і ставити у приклад британську Лейбористську партію (вочевидь, далася в знаки англійська освіта). Але ж цікаво, що північні ірландці, які чи не усе минуле століття перебували у стані війни за власну ідентичність, виглядають більш адекватними та консервативнішими не тільки за ірландських братів, але й за мешканців Британії.Коротко кажучи, протистояти прогресивістським тенденціям можна двома шляхами. Можна відгородитися від світу, створивши певний ідеологічний монастир – але рано чи пізно знайдуться небайдужі, що спробують розхитати і його мури. Або ж ставати на прю із новітніми тенденціями, йдучи безпосередньо у їх гнізда – як це, власне, і робив покійний рівноапостольний Чарлі Кірк. Тому що по факту наші політичні опоненти також будуть для себе замкнутий від будь яких сторонніх впливів світ, який чим більш тоталітарний, тим і більш крихкий.