Давайте-но подивимося на це скидання пам’ятників Асаду з точки зору даоського канону «Дао, що його можна описати словами, не є істинним Дао». Я його для себе трактую так, що спроба описати космос з допомогою досить обмеженого вербального ряду, призведе лише до того, що ми у підсумку отримаємо опис лише якоїсь край невеликої частини абсолютного, яка не буде мати нічого спільного із справжнім абсолютом. У європейській традиції частково це відтворено в притчі про те, як сліпці описують слона. Ще трохи по темі написано тут. Фактично, будь-яка ідеологія, включно із культом особи, втрачає свою сакральність із першим же збудованим собі пам’ятником – бо вона з часом обмежується саме захистом пам’ятника. Під який може надзюрити песик, чи на якому може написати лихе слово політичний опонент, врешті решт ним може впритул зайнятися світлої пам’яті Коханівський із кувалдою. Ми, власне, бачимо по Росії, де ідеологія «руського міра» виродилася в захист якихось напів’язицьких бовванів штибу вічних вогнів та капищ під назвою «храм збройних сил». І саме через те всі прогресивні релігії мають табуювання на зображення верховного божества, лише у християнстві з’явився певний збій і то після дуже палких суперечок – що нинці обертається системним паплюженням сакрального всякими-поп-зірками, до речі. Я вже давно придумав один універсальний тип пам’ятника з мотиваційною складовою, який нікому не захочеться зносити. Це буде велика брила житомирського граніту із написом: «тут українці спорудять самий прекрасний у світі монумент, як тільки стануть гідні цього». Кажуть, що під це діло скоро звільниться і майданчик на Узвозі, наразі тимчасово окупований ідеологічно ворожим нам Булгаковим.