Зайти на глибину неможливо, якщо боїшся хвиль.

Останнім часом одна з моїх найцінніших практик — emotional processing, проживання почуттів.

Найкращий спосіб чогось позбутися ~ дати цьому місце і прожити це.

Але психіка так віртуозно вибудовує захисти: щойно підіймається щось незручне — смуток, безсилля, розгубленість чи стихійний гнів — ми рефлекторно намагаємося заглушити це діями: навантажуємо себе справами, втікаємо в метушню, непомітно втрачаючи контакт із собою.

Тому я створила собі простий ритуал тиші.

Коли відчуваю, що всередині народжується сильне почуття, я закриваю очі і, замість утечі, йду просто в його епіцентр.

Без аналізу, без цензури та спроб себе «полагодити».

Будь-яке почуття ~ це стихія. Воно набігає, наростає, сягає піка і неминуче відступає, якщо не боротися, а дозволити собі бути в ньому.

Зрілість починається там, де зʼявляється сміливість не тікати на берег від першого ж пориву вітру чи густих, чорних хмар, а довіритися своїй здатності дихати на любій глибині.

Працює дивовижно.