💭 Роздуми після сесії МАЛО НАВАЖИТИСЬВійна з самою собою - це бій на виснаження. Можна бути вічним партизаном в горах власної самотності, але рано чи пізно запаси набоїв вичерпуються, а холод Проникає в кістки.Мало наважитися жити правдою.Мало сказати: привіт, ось і я, зустрічайте мене й любіть!Треба наважитися наважуватися до кінця.Це не одне рішення - це багато рішень, що йдуть одне за одним, як хвилі, що розмивають берег.Наважитися не лише почати говорити, а й продовжувати, коли у відповідь різнобічна тиша.Не лише показати себе, а й залишитися видимою, коли на тебе не дивляться або дивляться, мов на дивину.Ризик - це не момент, це стан. Постійна готовність падати й підніматися вже без прокльонів і без наївного здивування. Наважуватися до кінця - це, як погоджуватися, що тепер у тебе немає куди повертатися.Ти спалюєш мости, які вели назад у зручну і знайому темряву, у тишу, де тебе не було видно й не можна було поранити.Це не подвиг. Це вибір душі, це правда, яка звучить з кожного руху. Це стрибок в бездну, з довірою тільки своїм відчуттям.Тому так мало людей говорять правду.Бо мало наважитися.Страшно продовжувати. Щодня. Кожним подихом. Кожним словом, що виходить із безодні твого «я» назустріч світу, що, може, й не хоче це все чути.Але ти вже не можеш інакше. Бо ти наважилася до кінця.І цей кінець - це початок єдиного життя, яке варто було прожити.