Є втрати, які не минають із часом і не стають минулим, бо кожне прощання залишає в серці рану, з якою доводиться жити далі.Сьогодні Згурівська громада знову зібралася у скорботі, щоб провести в останню путь свого Захисника — Геннадія Володимировича БОЙКА.Ще одна родина не дочекалася найдорожчої людини додому. Для рідних Геннадій був люблячим чоловіком, турботливим батьком, дідусем і сином — людиною, поруч із якою було тепло, надійно й спокійно. Його чекали вдома, берегли надію на зустріч, вірили, що він повернеться. Але війна перекреслила всі плани й мрії, залишивши після себе гірку порожнечу та біль втрати.Схиляючи голови у скорботі та стаючи навколішки, жителі громади зустріли й провели в останню дорогу свого Захисника, який повернувся додому «на щиті». Уздовж останнього шляху люди стояли з квітами віддаючи шану воїну, який до кінця залишився вірним Україні.Громада розділила цей біль разом із родиною, адже такі втрати не залишають нікого осторонь. Вони стають спільними — як спільною є і ціна свободи, яку щодня платить Україна. Поховали Геннадія Володимировича Бойка у Згурівці — на рідній землі, серед знайомих місць, де минули його життя і спогади. Тут він знайшов свій останній спочинок, повернувшись додому вже назавжди.Війна раптово обриває людські історії, які ще вчора були сповнені планів, турбот, розмов і надій на майбутнє. Людина виходить із дому, як завжди, але вже може не повернутися так, як її чекали. Після цього залишається пам’ять — тиха, глибока й невгасима, що з часом не слабшає, а лише набуває іншої глибини.Щирі співчуття рідним і близьким у цей надзвичайно важкий час. Жодні слова не здатні зменшити біль цієї втрати чи повернути дорогу людину. Залишається лише тиха вдячність, глибока повага до подвигу Героя та усвідомлення жорстокої реальності, яку вже неможливо змінити…Царство небесне та вічна пам’ять Герою!