ІНФОРМАЦІЙНИЙ СПРОТИВ (11 серпня) Занепад української мови почався в Русі (в Україні) давно. Цей процес посилився після утворення Речі Посполитої. Тобто після об’єднання України із Польщею. Ось що пише про це Михайло Грушевський – перший керівник незалежної України й історик. "В західній Україні — в коронних землях, уже з другою чвертю XV в., руське письменство рішучо не здавалося ні на що більше, окрім церковної служби та побожної християнської лектури. Руське письмо, уживане ще в діловодстві поруч переважного латинського в другій половині XIV і початках XV віку, далі виходить з діловодства зовсім. В українських землях в. кн. Литовському, ліпше законсервованих від польських виливів, урядова руська мова держиться в повній силі до самого прилучення до Польщі (1569) та забезпечується правительством і на пізніше. Але ми бачили, що вже в 1570-х рр. на Волині, знання й уживання руського письма диктується вже більше національним пієтизмом, як практичними, реальними потребами. Загоровський уважав потрібним спеціально заохочувати своїх синів, аби письма свого руського й мовлення руськими словами не забачали". Значить відчувалося вже, що з під руського письменства, руської книжности усувається ґрунт: вони тратять своє raison d’eіtre (сенс існування) в реальнім житті. Без латини й польської мови не можна було порушитися в практичнім житті. Ще гірше було, що свійське письменство і що до змісту самого не давало майже нічого цікавого, нічого потрібного сучасному чоловікові, що хотів жити й іти з духом і потребами часу, і за всім, що треба було знати культурній людині, приходилося звертатися до письменства латинського, польського, німецького — одним словом „католицького". Відчувалося банкрутство не тільки школи, а й самої культури свійської, супроти вимоги життя. Це ставило в дуже трудне становище українську суспільність. Приступ до латинських шкіл був. як не завсіди, то дуже часто загороджений для некатоликів, а свої школи не сягали наук латинських". (М. Грушевський, "Історія України-Руси", том 6, ст. 329) Як бачимо, занепад української мов в старі часи, був пов’язаний не з тим, що на ній забороняли говорити. А з тим, що вона переставала бути мовою практичною. На якій можна було отримувати гарні знання. На якій велося діловодство тощо. Це означає, що поновлення потужності української мови також залежить не від примусових заходів, а виключно — від розвитку України. Чим більш розвинута буде Україна – тим більш поширена буде українська мова. Тобто побудова Великої України, як наслідок, має призвести й до повного поновлення української мови на всій території нашої держави! Переможемо. ЗА ВЕЛИКУ УКРАЇНУ! "Поступ"