Частина 2Стів Віткофф:Віткофф свідомо уникає прямої критики Росії, перекладаючи частину відповідальності на «розмови про НАТО», що відображає прагнення адміністрації Трампа до нейтральної позиції для полегшення діалогу з Москвою. Це може послабити моральну та юридичну позицію України, адже факти агресії РФ 2022 року залишаються незаперечними, а акцент на «загрозі для росіян» ризикує виправдати їхню агресію в очах міжнародної спільноти. Угода про ресурси (рідкісноземельні метали вартістю $500 млрд) підкреслює економічний пріоритет США, але її зв’язок із воєнним врегулюванням неясний — це може бути як стимул для Києва, так і прихований тиск на поступки, адже доступ до ресурсів у воюючій країні потребує стабільності, яку Віткофф пов’язує з «миром». Повернення до Стамбульських угод, що пропонували нейтралітет і демілітаризацію України, виглядає вигідним для Росії, яка збереже контроль над окупованими територіями, але суперечить нинішній стратегії Києва, який вимагає повного або хоча б часткового відновлення кордонів та гарантій безпеки, верх яких - це членство в НАТО. Заява про «бажання росіян закінчити війну» сумнівна без доказів, враховуючи їхню ескалацію (включно з Північною Кореєю), і може бути дипломатичною грою для виправдання компромісу.Зустріч із Путіним і акцент на «конструктивності» та «добрих відносинах» Трампа з ним показують, що США готові спиратися на особистий канал із Кремлем, але це підвищує ризик угод «за спиною» України, що суперечить її позиції про неприпустимість такого формату. Для Трампа це шанс представити «мир» як особистий успіх, але для Києва — виклик: угода може заморозити конфлікт без гарантій безпеки, залишивши країну вразливою. Віткофф пропонує прагматичну рамку, де економічні вигоди США (ресурси) і політичні (образ миротворця) домінують, але це може змусити Україну поступитися стратегічними цілями, якщо її голос не буде вирішальним у переговорах. Реалізація цього плану залежить від реакції Києва та готовності Заходу підтримати його амбіції перед тиском Вашингтона.Ситуація навколо війни в Україні дедалі більше розкриває відмінності в підходах США та Європи. Європейські країни роблять акцент на довгостроковій підтримці та безпекових гарантіях для України, що фактично призводить до затягування конфлікту. Під приводом стратегічного партнерства та необхідності зміцнення обороноздатності України вони відкладають рішення про активніші дії, залишаючи простір для дипломатичних маневрів. Зеленський підтримує цей підхід. Поточна ситуація демонструє, що саме США зараз диктують умови як Україні, так і Європі. Попри те, що ЄС намагається відігравати активнішу роль, його позиція має значно меншу вагу. Зеленський орієнтується на європейську підтримку, але реальна сила рішень залишається за Вашингтоном. Америка, зокрема адміністрація Трампа, може висунути будь-які вимоги, і Європа, попри власні амбіції, навряд чи зможе їм протистояти, оскільки без США її обороноздатність і політична стабільність можуть опинитися під загрозою.Така ситуація означає, що навіть якщо Європа захоче нав’язати свою стратегію щодо війни, її можливості обмежені. Вона може говорити про довгострокові гарантії безпеки, військову допомогу та санкційний тиск, але якщо США ухвалять рішення про швидке врегулювання конфлікту, то ЄС буде змушений пристосовуватисяУсі новини заходу України🇺🇦