За Незалежність, яка дісталась у подарунок, довелось боротись. Спочатку її по-справжньому цінували лише ті, хто відсиділи в таборах або відчули що таке пильне око КГБ та інші нечисельні кому Україна була не порожнім звуком ще за часів СССР. Більшість над нею кепкували, просторікували про неспроможність, мріяли про єдіноє вєлічіє або просто порожньо ставились до символів державності.Повага до Незалежності росла по чайній ложці в день - домінування імперсько-російського в усіх сферах сприймалась як нормальне, а нас, хто протидіяв пост-колоніальному впливу вважали нациками або просто зневажали. Я памʼятаю як важко Наталка Фіцич створювала і просувала телепроєкти про українську автентику чи про шістдесятників, тоді ще живих. Тепер на її фундаменті інші будують цілий бізнес. Але для нас це було сподвижництвом.Давайте говорити чесно - навіть перша російська агресія у 2014 році принесла швидше страх, ніж справжній патріотизм. Інакше у 2019-му ми мали зовсім іншу країну. Але історія не терпить слова «якби». Тому, нашій незалежності по-справжньому не 34, а 11 і з них тільки три останні роки вона стає твердою. Відчуття своєї країни вимірюється не цифрами.Пафос дати має змінитись на щоденні зміни - заради того, щоб Незалежність стала міцною. Ми навчились захищати державу і єднатись перед загрозою. Сміливості українцям не позичати. Тепер залишилось навчитись мудрості будівництва державної системи і розуму не піддаватись на маніпуляції. Ну і якось забути про того кума, який може все порішать. Ми відбулись як сила. Тепер я бажаю нам всім відбутись, як демократична, європейська країна. В усьому! Бо це не лише виживання - це гарантія. А ще ніколи не забувати про свої корені. З Богом, Україна! Мудрості тобі!