Чому жінки так часто віддають себе всім, окрім себе?

Чоловіки ніби з дитинства знають, що належать собі. Вони можуть після роботи піти відпочити, зустрітися з друзями, одягнути костюм, випити віскі й просто насолоджуватися життям. І їм не завжди потрібно виправдовувати своє право на цей відпочинок. А жінка? Її з дитинства вчать бути зручною. Допомагати. Прибирати. Готувати. Піклуватися. Бути чемною. Слухати. Доглядати за іншими. Наче її головна функція — бути корисною. І ти виростаєш із відчуттям, що твоє життя завжди комусь належить. Спочатку — батькам. Потім — чоловікові. Потім — дітям. Потім — ще комусь. А коли собі?

Сука, коли ми взагалі встигаємо познайомитися із собою? І це навіть не просто про фемінізм. Це про те, що з самого дитинства нам часто нав'язують два сценарії: або чоловік — це небезпека, від якої треба триматися подалі, або чоловікові треба служити, бо це нібито “жіноча природа”.

А звідки нам знати, яка наша природа, якщо ми ніколи не отримували можливості просто бути собою? Мені цікаво, де той світ, у якому жінка може не обирати між «сильною незалежною жінкою» і «хорошою дружиною, яка всім служить». Де вона може просто жити. Не доводити, що вона хороша. Не доводити, що вона погана. Не доводити, що вона «не така, як інші». Не відповідати чиїмось очікуванням. А просто одного дня сказати:«Я сама вирішу, яка я».

Бо навіть у стосунках я не хочу втрачати себе. Я хочу любити — але не розчинятися. Піклуватися — але не забувати про себе. Створювати сім'ю — але не віддавати їй усе своє життя. Бути поруч — але залишатися окремою людиною. Я хочу нарешті жити те життя, яке відчуваю своїм. Не те, яке від мене очікують. Не те, яке «правильно». Не те, яке я маю комусь довести. Я не хочу бути тією новою Lamborghini, яка все життя стоїть у гаражі, припадає пилом і чекає дозволу нарешті виїхати на дорогу.Я хочу їхати.

Хочу пробувати. Хочу помилятися. Хочу змінюватися. Хочу пізнавати себе. Хочу бути собі найкращою компанією. І, можливо, справжня свобода — це не втеча від чоловіків, сім'ї чи відповідальності. Можливо, це момент, коли ти вперше по-справжньому усвідомлюєш:«Я належу собі».

А ти коли востаннє жила не для когось, а для себе?