(Продовження попереднього допису)Цей уривок є гарним інструментом для саморефлексії. Це про фундаментальне право на помилку та «брудне» життя. Він пояснює, чому дорослі люди, маючи ресурси й таланти, раптом «замирають» перед можливостями.Ви коли-небудь відчували, що великий проект, нова посада чи навіть покупка замість радості приносять тягар? Наче це не ваше досягнення, а «позичка», за яку доведеться звітувати.Януш Корчак описав феномен, який багато хто з нас переніс у доросле життя. Коли ми були дітьми, нам часто казали: «Це дорога річ, дивись не зламай, не замастися, будь вдячним за те, що дали».Як наслідок, у дорослому віці ми сприймаємо велику справу (кар’єру, стосунки, творчість) як «задарма отриманий предмет».Ми боїмося припуститися помилки, бо вона здається не досвідом, а «псуванням майна».Ми відчуваємо себе дитиною, яка мусить звітувати перед суспільством, батьками, підписниками за кожен крок.Чому ми часто прокрастинуємо, займаючись дрібними, нічого не вартими справами? А може це наш «шнурок і коробочка»?! Може це єдина зона, де ми повноправні господарі, де ніхто не засудить за провал. Осуд, якого ми боїмося, — це відлуння того дитячого контролю. Ми шукаємо дозвіл там, де вже давно маємо право діяти самостійно✌️