​​Мабуть, сенс мого життя в тому, щоби прочитати всі забуті романи, написані жінками в 70-х (ну і передати комусь сіль за столом, ага). Я б хотіла, щоб тут було «прочитати і зробити так, щоб якимось із них зацікавилися видавці». Але: а) цей роман уже перевидали любимі McNally Editions, б) у мене закінчилася мотивація співати дифірамби недооціненим книжкам, віднині я обираю насильство щодо тих, хто їх недооцінив.Роман Love Life of a Cheltenham Lady —історія про заміжню жінку, яка під час відпочинку здуру вирішує заткнути екзистенційну пустку італійським коханцем. Hilarity (в маніякальному регістрі) ensues. А сторінка роману Love Life of a Cheltenham Lady на ґудрідз — це процесія людей, які не вподобали книжку, тому що вони не рілейтяться до головної героїні. Адже очевидно, що жінки в 1970-х писали чорнушні автобіографічні комедії пиздецю, щоб стейсі в 2020-х сказала that's so me lolol! Уявіть, утрамбовати свій життєвий досвід у компактну повість формату «панічна атака посеред сімейного застілля», щоб люди майбутнього всерйоз писали: «незрозуміло, до чого тут леді з Челтенгема, якщо героїня не з Челтенгема і події відбуваються не в Челтенгемі». (Ну ок, читач не зобов’язаний здогадатися, що це письменниця — з Челтенгема, але в самому романі прямим текстом згадуються комедії епохи Реставрації, і очевидно ж, що вони всі називаються або «Скуколджений сквайр», або «Любовне життя леді з Челтенгема», чел, ну відчувай трохи, ні?)Сучасний рев’юер в поважній газеті пише, що це spicy fiction про sexual awakening («1970s shagfest», господи). Рев’юер з 70-х писав у поважній газеті те ж саме. Про роман. Де два. Чи три рази. Описується дереалізація. Ох уже ця naughty домогосподарка, постійно вистрибує з тіла (мабуть, від задоволення) і дивиться на себе зі сторони! В принципі, не дивуюся, що Діна Брук у якийсь момент кинула цю нашу літературу і пішла жити в ашрам, де дозволяла такому собі Ошо вибивати з себе (буквально) «прив’язаність до письма». Не читайте вищезгадані огляди, прочитайте краще нову передмову Еммочки Клайн.