Молода Борода

У Книзі Хронік, описи царів дещо мʼякші ніж у Книзі Царів. Це повʼязано з тим, що автор акцентує увагу на їх серці більше ніж на вчинках, адже книга написана для вигнанців, які через непокірність перед Богом втратили все. Тому історї про царів тут мотивують змінити ставлення до Бога, а Він у Своїм милосерді - поверне їх додому. І от про одного царя написано:«Твоє серце пнеться до могутності» (2Хронік 25:19)Він, після одної перемоги, почав думати про себе як про великого… забуваючи, що перемогти у битві - не значить перемогти у війні. Та аналізуючи своє серце, думаю, що і воно пнеться часто не туди куди треба! Ми люди переконуємо себе у своєму всевладді і вседозволеності. Це не тільки про цього царя. Бо буквально його син, після трохи більшої кількості перемог і зроблених військових винаходів, раптом вирішує, що він може бути священником, заходить в храм, бере кадильницю і починає проявляти себе. За це Бог вражає його проказою. Ось, чому це відбулося:«Так як він убився в силу, загорілося його серце йому на погибель» (2Хронік 26:16)Бережімо серця наші!

Закінчив читати Повторення Закону, а з ним разом і всі 5 книг Мойсея. У них показано, як все зʼявилося, зруйнувалося, розвивалося і Божий план спасіння, через Його любов до людини і заради Своєї слави. І от цікавий текст, який відгукується мені після всього прочитаного:«бо ця заповідь, що я сьогодні наказую тобі, не тяжка вона для тебе, і не далека вона. Не на небі вона, щоб сказати: Хто зійде на небо для нас, та нам її візьме і нам оголосить, а ми будемо виконувати її? І не по тім боці моря вона, щоб сказати: Хто піде для нас на той бік моря, і візьме її нам, і оголосить її нам, а ми будемо виконувати її? Бож дуже близька до тебе та річ, вона в устах твоїх та в серці твоїм, щоб виконувати її.»Повторення Закону 30:11-14Як і перше застереження Адамові і Єві було «на відстані витягнутої руки», так і всі заповіді потім були не надзвичайної складності. То не було не про завоювання, не про багатство, не про лицарство, а про щоденне життя. Але це і показало, як складно цього триматися серцю людини. Бо буденні речі, стосунки, проблеми та реакція на них стали щоденним викликом. І мабуть легше було б «перемогти дракона», ніж боротися із розмовою зі змієм на дереві, та лукавством у своєму серці!

А яке відношення баптисти мають до Реформації?Кілька років тому чув таке запитання. І воно має сенс. Тому, як баптист, мушу хоч спробувати відповісти, а раптом хоч сам зрозумію. Однозначно, що витоки баптизму не від Лютера чи Кальвіна, і не від Цвінглі. Та їх богословські та практичні осмислення понять віри, спасіння, церкви, щоденного життя - стали прекрасним полем для народження баптизму. Адже хоч баптизм і виник пізніше, та мав таку ж мету, як і великі реформатори: звільнення церкви від зловживань та повернення до біблійного вчення. Жодне із пʼяти СОЛА Реформації не містило «Сола Лютер», чи «Сола Кальвін», тому у «Солус Хрістус» баптисти знайшли і знаходять відповідь і на свої пошуки. Ось що пише про звʼязок баптистів із Реформацією Тімоті Джордж (Професор Богословʼя):«Баптисти - справді діти Реформації, хоч і не належали до її першого покоління. Вони успадкували її основні переконання - виправдання вірою та верховенство Писання - і довели їх до радикального завершення.»Я не дуже розумію, що значить «до радикального завершення», бо нам ще реформуватися і реформуватися, але початок тези мені здається правдивим. Тому відзначаю День Реформації, як нагадування про те, що навіть найкращі мотиви і бажання можуть привезти до втрати фокусу, яким для християн, незалежно від конфесії є Біблія. А недослідима глибина Писання та масштаби його впливу на нас - продовжують і тепер реформувати не одне життя. І життя баптистів також!

Одна із найдивніших характеристик, яку Бог дає одному із народів. Без контексту - це навіть може здатися позитивним. Ось послухайте:«Моав відчував себе в безпеці зі свого дитинства і був спокійним, як вино на своїй осілій гущі (осаду). Його не переливали з посуду в інший посуд, – у полон він не попадав, тому залишався незмінним його смак, як не змінився і його запах.»ЄРЕМІЇ 48:11 Але це не позитивна характеристика стану речей і стану людей цього народу. Вона говорить, що відсутність пережитих небезпек, уникнення випробувань, уникнення важких моментів у житті - призводить до проблеми глибшої. Такий стан заспокоює серце у якійсь точці сприйняття себе і навколишнього світу. Така зупинка на досягнутому псує «і смак і запах», не дає можливості «смакувати і пахнути» так як могло і повинно було б Тому, Хто те вино задумав приготувати.Коли ти, не переживаєш сам, то не вмієш співчувати. Коли ти не вміщаєш когось, то і сам скоро не помістишся у тій пляшці, бо ні з ким не ділився. Коли навколо щось починає пахнути незвично, то може це застояний запах самовдоволення. Бо як вино покликане у певний час веселити серце іншого, через зміну смаку і запаху. Так і людське серце розвивається з досвідом пережитих моментів, приємних і неприємних, щоб стати радощами для тих, хто поруч. І хоч останнім часом цих «переливань» більше ніж достатньо, та сподіваюсь, що ми не втратимо свою щільність! Але набудемо ще кращого запаху і смаку!

Хочете розкрию вам секрет?Хочете? Ну добре! Ми грішимо! Всі грішимо! Всі до одного!А знаєте чому? Чому залежності повертаються? Чому гріхи повторюються? Чому ніяк не можна вискочити із цього кола? То ж Господь нас спас, зробив усе для свободи, а воно знову!Сатана винний! …. Та ні! Ось причина, яка не міняється уже тисячі років.Тільки замість «Ровоам» підставте своє Ім‘я:«Ровоам чинив багато зла через те, що не скеровував свого серця, щоб постійно шукати Господа.»2 ХРОНІК 12:14Ми часто боремося із якоюсь непереборною силою, бажаннями зла, гріхом, що просто змучив нас. Але питання не у боротьбі з ним, а у тому куди ми спрямовуємо своє серце. (Серце - це центр життя людини, думки, бажання, цінності). Тобто біблійна ідея свободи від зла не у тому, щоб боротися зі злом, а прагнути Бога. І дорогою у цих прагненнях - ми знаходимо свободу і від гріха. Ось схема, як це працює:Ми знаходимося у пункті А. Рухаючись у пункт С (Глибокі стосунки з Богом) ми проходимо пункт В (Гріх, який мене мучить). Але якщо наша ціль тільки пункт В, то ми топчемося на одному місті, повторюємо те саме, відкочується назад, впадаємо у безвихідь. Тому Бог ніколи не ставив вирішення якоїсь проблеми - найголовнішим питанням людини, а вказував на вічне, глибинне, найцінніше - Самого Себе. Бо дорогою до Нього, ми знаходимо і свободу і себе самих.

Господній пророк Самуїл, аж три рази бігав до священника Ілія, бо думав, що то він його кличе, а не Бог. Його слухняність до початку виконання конкретного покликання - захоплює. Давид був просто відповідальним пастухом, вправним воїном, прекрасним слугою Саула, будучи уже призваним на царство. Але до моменту реалізації цього покликання - чесно робив свої відповідальності. Єлисей, працює на полі разом із своєю сімʼєю. Не боїться тримати деревʼяний плуг, поки Господь не довірив іншої відповідальності для цього пророка. Ісус - Месія, що прийшов спасти весь світ, залишається непублічним і вірним сином своїй матері, до моменту поки стає у покликання публічного служіння. Ми інколи вишукуємо, вимолюємо для себе покликання. Але забуваємо, що для покликання потрібно мінімум двоє: той кого кличуть і той хто кличе. А до того моменту - у нас є що робити, а саме зростати і бути вірним у простих речах, бо це допомагає нам зростати, ставати зрілими і відповідальними для більшого. Бо якщо я з дрібницями земного не справляюся, то як потягну небесне? Як написано:«Якщо ти втомився із тими, хто ходить пішки, то як будеш бігати з тими, що на конях?»

Думаю багато із вас памʼятають історію про те, як Ізраїльтяни здобувають Єрихон, перше велике і укріплене місто в Обіцяній землі. Нагадаю, що до того, як вони мали його перемогти, відбулася розвідка цього міста і жінка, яка прийняла і захистила розвідників, повинна була привʼязати червону мотузку собі на вікно. Це мало стати гарантією спасіння усіх, хто у її домі був би під час зруйнування Єрихону. Звернув увагу на цей текст:«Коли вони (розвідники) пішли, жінка прив’язала червону мотузку до вікна.»КНИГА ІСУСА НАВИНА 2:21 Вона повʼязала цю мотузку в той день, коли це почула, але битва за Єрихон відбулася пізніше. Ще ті двоє три дні ховалися в горах, потім перехід усього Ізраїля через Йордан, обрізання всього народу, ходіння навколо Єрихону кілька днів… але мотузка висить з першого дня! Я би назвав це віра! Ще нічого не видно, ще стіни міцно стоять, можна було і в останній момент навʼязати, щоб не викликати зайвих питань. Але ця жінка вирішила уже проголосити свої сподівання і жити реальністю, якої зараз може і не видно! Дослідники Біблії називають цей момент у історії Пасхою для язичників. Смерть Ісуса і Його кров - гарантія нашого спасіння від гріхів і майбутнього суду. І лиш віра, що смілива чи навіть не дуже смілива сьогодні, веде нас, гарантує, зберігає, захищає!

Серед великого переліку проклять записаних у 28 розділі книги Повторення Закону, які впадуть на голову Ізраїля, якщо вони не будуть слухати Бога є три дуже незвичних. Не хвороби чи бідність, не вороги чи катаклізми, а…«Господь дасть тобі лякливе серце, пригаслі очі, вмліваючу душу.»Виглядає так, що це наслідок непослуху Богові, нестійких і недовірливих стосунків із Ним, а не просто риси характеру, особливості темпераменту, стиль життя.Лякливе серце, що любить себе і свою безпеку більше за все, тому і боїться, можна відновити любовʼю, бо любов проганяє всякий страх. Я боюся собак, але якщо ці собаки нападають на моїх дітей, то любов до дітей переможе страх. Якщо ці стосунки любові із Богом втрачаються - лякливе серце стає прокляттям.Пригаслі очі - не про фізичний зір, а про погане розуміння того, що відбувається навколо. Не можливість бачити ясно, заплутаність. То точно прокляття, бо ти не знаєш куди і як рухатися. Та якщо би людина зрозуміла: «просвітив очі вашого серця, щоб ви зрозуміли, до якої надії Він вас закликає, і який багатий Його славний спадок у святих,»До ефесян 1:18 Саме таке усвідомлення себе «зрячого» веде до тверезості погляду на навколишнє та майбутнє! Вмліваюча душа - інший переклад дає втомлена душа. Стан неспокою і тривоги, апатії, депресії. Що може бути гірше, бо ніде сховатися, душу ж ми носимо завжди із собою. Та «Він душу мою відживляє» (Псалом 22), дає надію, що так не повинно бути!Молюся сьогодні про сміливе серце, ясні очі і живу душу. Та вони не прийдуть самі собою, бо є наслідком стосунків із Богом. Ми не можемо просто себе переконати: не бійся, дивись, живи! Як не можемо впусти світло у кімнату, поки не відкриємо штори! Все починається з розуміння, що мені потрібен Бог!