«Ми починаємо серію публікацій,присвячених роботам, створенимспеціально для виставки Близький Схід, Далекий Захід у Музеї сучасного мистецтва у Варшаві в рамках Київської бієнале 2025. Перша публікація присвячена роботі української художниціЛесі Васильченко.Робота "Плач верби, вирізьблений у світлі" слугує меморіалом, що належить до уявного майбутнього та досліджує, як памʼять і скорбота зберігаються у технологічному, культурному та екологічному вимірах. Центральне місце у ньому займає плакуча верба, яка в українському фольклорі символізує циклічність часу, памʼяті та відродження.У роботі поєднано дані SAR, фольклор, оповіді про привидів. У ній досліджуються вербові ліси, які сьогодніростуть на місці, де колись була вода, - дерева, як свідки, живі архіви насилля, опору та памʼяті, вкоріненої у сплюндрованій землі. У скульптуру вміщено супутникове фото Каховськоговодосховища, виконане за допомогою радару SAR (synthetic-aperture radar)після зруйнування греблі в Новій Каховці 6 червня 2023 р., а також оптичнийприлад для зберігання даних у форматі 5D - «вічний кристал памʼяті» - створений для збереження данихпротягом мільярдів років. Завдяки тому, що він закодований світлом, прилад перевершує папір, плівку і жорсткі диски та виступає водночас метафорою й епітафією глибинного часу: скамʼяніле світло, що переносить памʼять у майбутнє, яке ще не настало. Усередині звучить українська народна пісня про плакучі верби, наспівана голосом бабусі мисткині, голосом, збереженим завдяки технології, створеній для того, щоб пронести його далеко поза людськімасштаби часу.Замовлено Музеєм сучасного мистецтва у Варшаві, Центром дослідження візуальної культури та RIBBONInternational для Київської Бієнале 2025.За підтримки ОСА Norway.» джерело