yesHEis солов‘їною 🇺🇦 | ​​Синдром теплого християнинаБути «теплим» — це вірити формально, жити...

​​Синдром теплого християнинаБути «теплим» — це вірити формально, жити без жаги до перемін. Ісус докорив Лаодикійській церкві саме за це.Та справжнє християнство ніколи не зупиняється, бо ми ніколи не зможемо до кінця пізнати Бога, Який творить «усе нове».Вдячні пастору Миколі Савчуку за розбір важливої теми!Напевне, більшості з нас відомий вирок, який Господь Ісус оголосив Лаодикійській церкві:👇«Я знаю твої діла, що ти ні холодний, ні гарячий. О, якби був ти або холодним, або гарячим! А що ти ледь теплий, — ні гарячий, ні холодний, — то Я змушений викинути тебе з Моїх уст» (Обʼяв. 3:16).Але що все це означає?Історики говорять, що у тому місті існувала серйозна проблема, оскільки воно не мало власних джерел. В сусідніх Колосах вода була свіжою і холодною, в Ієраполі — били гарячі мінеральні потоки.Але доки життєдайна волога доходила акведуками до Лаодикії, то ставала теплою, каламутною і неприємною на смак. Щобільше — саме за таких умов у ній найчастіше заводилися бактерії, які призводили до отруєнь.Про що ж це порівняння говорить духовно? Якщо спробувати описати одним словом, то про самовдоволення — тобто стан, коли людина обманює себе, вважаючи, що їй більше не потрібно ще чогось прагнути:«Адже ти кажеш: Я багатий, розбагатів і нічого не потребую! А не знаєш, що ти і нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!» (Обʼяв. 3:17).При цьому справжнє християнство ніколи не зупиняється на досягнутому, бо ми ніколи не зможемо до кінця пізнати Бога, Який творить «усе нове» (Обʼяв. 21:5). У Ньому завжди є щось незрівнянно більше та глибше.Так само, доки ми ще на землі, поруч завжди будуть ті, хто ще не отримав шансу на спасіння. Тож нам слід постійно тримати у фокусі місіонерський девіз: «Врятувати хоча б ще одного!»У якості протидії «лаодикійській проблемі» Христос пропонує цим людям купити у Себе «золото, очищене у вогні», «білий одяг, щоб одягнутися» та» мазь, щоби помазати твої очі, аби ти бачив» (Обʼяв. 3:18).При цьому цікаво, що усі згадані тут символи є прямими відсилками до того, чим традиційно пишалися місцеві жителі: коштовними металами, гарними тканинами та лікувальними засобами.Можна довго тлумачити кожну із цих метафор, але, здається, їх суть доволі зрозуміла — нам не можна заспокоювати себе тим, що ми уже маємо або вже зробили. Це шлях в нікуди.Тож дозвольте поставити самим собі непрості запитання:👇- А чим тішимо своє его ми?- Чим свідомо чи несвідомо виправдовуємо себе, коли Бог кидає нам черговий виклик? - Якою є температура нашого духовного життя?Просто подумайте:💭Чи хочеться мені перемін у моїй молитві та розумінні Божого Слова?💭Чи співчуваю я людям, які ще не чули чи не прийняли Євангеліє?💭Чи не застрягнув я у певній «зоні комфорту» у моєму служінні?Звісно, що інколи сповільнення наших реакцій може бути викликаним не «теплотою», а втомою і виснаженням, але, так чи інакше, це те, чого не варто ігнорувати.Саме після усіх цих докорів і звучать знамениті слова Ісуса: «Ось Я стою під дверима і стукаю. Якщо хто почує Мій голос і відчинить двері, то Я ввійду до нього…» (Обʼяв. 3:20).Часто ми схильні уявляти це як звернення до ще невіруючих людей, але у початковому контексті Господь намагається «достукатися» до деяких християн, які «закрилися» перед Ним, не пускаючи у середину.Очевидно, що перш ніж ми зможемо вплинути на гріховний світ, слід почати із власного серця. Просто зізнайтеся, чи траплялася у вашому житті хоча б одна мить, коли ви були із Богом хоч трішечки ближчими, ніж зараз. Пригадуєте?Якщо так, то ми уже знаємо, до чого треба повернутися, і чого саме Він від нас чекає.@yesheisua