❤️ «Подорож, яка запам’ятовується» — Шаповал Анастасія (група ГРС-335)
Моя подорож — робота, яка подарувала пригоду

Наприкінці липня я вирушила до Буковелю не на відпочинок, а на роботу. Я навіть не здогадувалася, що ця поїздка подарує мені не одну неочікувану пригоду.

Щойно я сіла в автобус і почала їхати до місця проживання, мені прийшло повідомлення в Telegram-каналі: у Буковелі мав відбутися виступ Вови Шумка. Я довго не думала — одразу написала подрузі, з якою ми працювали разом, і запропонувала піти на концерт. Вона погодилася, тому я написала в робочу Telegram-групу та забронювала два безкоштовні квитки для працівників Буковелю.

Настав день концерту. Ми працювали до 20:00, а концерт мав початися саме о восьмій вечора. Тому після роботи ми буквально за кілька хвилин зібралися й побігли на гору до ресторану, де мав проходити виступ. Ми навіть не встигли нормально поїсти.

І саме дорогою до ресторану сталася наша головна пригода.

Назустріч нам ішов Вова Шумко — виявилося, що він теж трохи запізнювався на власний виступ! Я підбігла, щоб сфотографуватися, і сказала: «Боже, ми якраз до вас поспішаємо!». Він усміхнувся та відповів: «Супер, тоді ходімо!».

Так ми буквально разом зайшли до ресторану. Звичайно, далі наші шляхи розійшлися: ми сіли за свій заброньований столик, а він готувався до виступу. Але зовсім скоро почалося імпровізоване шоу за участю гостей, і ми чудово провели вечір — сміялися, спостерігали за виступом та просто насолоджувалися атмосферою.

А наприкінці концерту Вова Шумко заспівав пісню в пам’ять про свого померлого друга Адама. Цей момент став особливо теплим і щирим завершенням вечора.

Але концерт був далеко не єдиною пригодою цієї поїздки.

У нас був лише один повноцінний вихідний, тому ми вирішили провести його максимально активно. Ми захотіли піднятися на гору та спуститися звідти на тролеї. І тут є один важливий момент: я дуже боюся висоти. Тому сама ідея спускатися з великої висоти на тролеї вже була для мене маленьким випробуванням.

До місця старту ми піднялися пішки. Гора виявилася зовсім не маленькою, тому поки ми дійшли до черги на тролей, уже встигли добряче втомитися. Але найцікавіше сталося ще до самого спуску.

Коли я діставала зі свого рюкзака бейджики, з нього випадково випали мої улюблені окуляри. І, звичайно ж, вони покотилися прямо вниз — у кущі з кропивою. Дістати їх одразу ми не змогли, тому довелося залишити їх там.

Сам спуск на тролеї, враховуючи мій страх висоти, був окремою пригодою. Але я все-таки наважилася — і зовсім не пошкодувала!

Далі на нас чекала ще одна відома місцева розвага — знаменита гойдалка. До неї ми вирішили не їхати, а пройти пішки приблизно 5 кілометрів через ліс і гори. Здавалося б, після підйому на гору та тролею ми вже мали бути готові відпочивати, але ні — пригоди тільки продовжувалися.

Коли ми прийшли до гойдалки та проходили через пропуск, сталося ще одне кумедне непорозуміння. Чоловік, який продавав квитки, чомусь вирішив, що мені 12 років, і порахував вартість як для дитини — лише 50 гривень. Хоча, якщо чесно, мені вже явно не 12!

😂

У результаті ми гарно провели час, покаталися на гойдалці, погуляли горами та лісом і отримали ще одну історію, яку точно будемо згадувати.

Я їхала до Буковелю працювати й зовсім не очікувала, що звичайна робоча поїздка перетвориться на цілу низку пригод: несподівану зустріч із Вовою Шумком, концерт, спуск на тролеї, загублені в кропиві окуляри, багатокілометрову прогулянку через ліс і навіть квиток за дитячою ціною.

😂

І саме це я найбільше люблю в таких поїздках: ти можеш їхати з однією метою, а повернутися з десятками історій, які зовсім не планував. Буковель для мене став не просто місцем роботи, а місцем, де я отримала нові враження, багато сміху та спогади, які ще довго буду згадувати.