Інтелектуальними колами ходить короткий текст Олександри Матвійчук, голови ЦГС, про “ідеальну жертву”. Так само коротко відповім на нього, ми обговорювали це з другом недавно.Олександра використовує базову філософську категорію “ідеального”, тобто того, до чого щось тяжіє, але в реальному світі досягти не може. Колективну жертовність народу ідеальною робить відсутність опору.Але от припущення (бажання?) щодо солідаризації світу з “ідеальною жертвою” абсолютно хибне, суперечить політичній і культурній реальності. А тому і висновки з нього можуть бути однаково хибними чи правдивими. Ліберальний істеблішмент західних країн співчуває Україні, бо ж розуміє агресію проти неї як невиправдану у будь якій етичній чи юридичній системі. Але ж і розуміє усі незручності (про це варто написати окремий текст), пов'язані з такою кривавою війною на сході Європи. Справа тут зовсім не в жертовності, а в політичних і економічних інтересах (національного і наднаціонального капіталу). Я вам співчуваю, мені вас шкода, але (для мене) краще б ви здалися. Якщо ж казати про ліволіберальний дискурс багатих країн, то там більш явне ранжування жертви. Але не за ідеальністю Матвійчук. Курди і палестинці, уйгури, етнічні групи у М'янмі (особливо Рохінджа) - далеко не пасивні “ідеальні жертви”. Їхній спротив часто набуває таких форм, виправдати які неможливо. Але світу можна з ними солідаризуватися. Бо “білий” світ шукає “благородних дикунів”, його все ще можна (звісно не буквально) описати теоріями імперіалізму сторічної давності. Економіка тут визначає свідомість інтелектуального класу, кому він співчуває, а кого не бачить.Наприклад, колишні імперії західної Європи не бачать Україну. Бо вона була просто територією з укріпленнями і ресурсами, полем бою під час Першої імперіалістичної (хліб) і Другої імперіалістичної (також вугілля, сталь тощо). Так само і для імперії російської, що певний час існувала у формі СРСР. Політична економія пояснює світ. Вульгарне геополітичне мислення світу, робота спецслужб часів Холодної війни, унаслідуваний/відновленний з радянських часів м'який вплив Росії, інтелектуальна лінь - ось справжні причини вибору об'єкту для співчуття. Але ж ніяк не уявні чи реальні страждання жертви. Не зрозумівши цього, ми і не знайдемо взаємної мови з тими, хто пережили колоніальний гніт.Мені дуже імпонує вибір життєвої стратегії у тексті Олександри Матвійчук - чинити спротив, шукати вихід та боротися. А заклик не мислити себе як жертву - це перший шлях не тільки для виживання, а й для емансипації. І вона наводить важкі і мотивуючі приклади. Ціллю ж емансипації є подолання найхитрішого і найпідступнішого противника - себе самого, своїх страхів і упереджень. Стати особисто частиною цього непокірного потоку, не цураючись насилля (за Францом Фаноном).Світ бачить Україну такою як бачить не через ідеалізовану жертовність. Навіть, якщо вам кажуть «я буду тужити на твоїй могилі», це лукавство. Але індивідуальний вибір доєднатися до ЗСУ, навіть на 4-й рік повномасштабки, допоможе відчути себе і світ, чинити не тільки морально правильно, а й найбільш дієво.