Від ідеї до книжки з Таіс Золотковською ✨ | Моя духовна практика виглядає так: щовечора, коли сонце сідає в море, ...

Моя духовна практика виглядає так: щовечора, коли сонце сідає в море, я беру білу пластикову коробку та йду у задню кімнату будинку. Відкриваю 15-кілограмовий пакет з котячим кормом, беру великий пластиковий совок та зачерпую двічі. Потім ще раз, але вже половинку - бо пакету за 50 євро має вистачити на два тижні. Я виходжу на двір і проходжу сімсот пʼятдесят кроків вниз по вулиці, повз будинок англійця-ювеліра, який дивиться кіно на телефоні та димить сигарою. Днями ми святкували його майже 80-річчя у таверні. Доходжу до величезних кактусів, кличу - пс-пс-пс, їсти, - українською, тому що котам все одно - чи грецька, чи ще якась, була б їжа. Перша родина збігається на клич, це Добрякоцьки, вони ніколи не сваряться за їжу, дають один одному нахруматися досхочу. Їх десь пʼятнадцятеро, колись я рахувала, а нині забула. Гладжу Санні, молодого рудого котика з обрізаним кінчиком вуха. Коли підхоплюю його на руки, він повисає, наче лялька - ніжно муркотить - роби зі мною, що хочеш. Нижче по вулиці, повз будинок старенького дідуся Діонісія, який так схуд останнім часом та ходить, спираючись на дві палиці, збирається родина Рудиськів-Сіряків, у них відносини складніші. Ген-ген один вдарить іншого по башці, може й до крові. Але сьогодні вони тихі, розбирають залишки риби, що вечеряли ми з родиною, а тоді беруться за корм. Кожному насипаю окрему гірку, щоб не воювали. Йду додому, гладжу ще раз-інший Добрякоцьких, Санні лежить біля купки корму та флегматично жує. Мій ритуал на сьогодні закінчено. Я йду з порожньою коробкою в руках і повним серцем.