Деякі книжки починаються з тиші.

На одному з ретритів до мене приїхала жінка. Тиха, скромна, ніби непримітна серед інших. Вона не прагнула уваги, не читала вголос, просто писала. Але коли я побачила її текст —то був не просто текст. Це був голос,який чекав роками, щоб прозвучати. Чіткий, глибокий, сильний. Після кількох днів вона сказала мені тихо:“Це вперше за 20 років, як я поїхала сама. Ми з чоловіком завжди були разом. Я ніколи не дозволяла собі поїхати просто так.”

Але вона поїхала. Вона написала. Вона почала роман. І ми досі з нею на зв’язку — я супроводжую її менторством. Вона повернулася до родини, до свого життя —але з новим досвідом:«Я можу бути авторкою. І я вже нею є».

Коли ви дозволяєте собі виїхати, зупинитися, подивитися вглиб —виявляється, що книжка, яку ви давно носите в собі,вже хоче народитися.У травні я проведу наступний письменницький ретрит.

Це не просто відпочинок. Це простір, де можна почати — або продовжити — свій текст. Якщо вам хочеться бути серед тих, хто пише —напишіть мені «Ретрит», і я розповім більше.