🤩мене часто питають про досвід роботи на погості, про дивні випадки, співпадіння, про те, чи було мені страшно, чи бачила я щось «таке» ,що не бачать інші. і чесно? після 3 років роботи там я вже навіть не знаю, що для мене дивне, а що ні.🦇погост дуже сильно змінює сприйняття. і ні, це не про «страшилки» з тіктоку чи романтизацію смерті. навпаки. після певного часу роботи там починаєш набагато спокійніше ставитись і до життя, і до людей, і до багатьох речей загалом.🌹найдивніше для мене це те, наскільки сильно там як раз таки працюють співпадіння.🌟наприклад, бувало таке, що я їхала на конкретну роботу абсолютно в інше місце кладовища, на іншу могилу, але чомусь вперто звертала не туди, просто внутрішнє відчуття і саме там знаходила те, що було потрібно, хоча логічно я взагалі не мала там опинитись.📚або коли бува стою біля могили й в голові раптом виникає абсолютно випадкова думка чи ім’я ,а потім виявляється, що це реально пов’язано з людиною,такі моменти спочатку дуже вибивали з колії, але потім звикла, може прийти в голову і причина смерті цієї людини і якісь рандомні факти про її життя, таке щось. 🌑ще при мені на кладовищі дуже цікаво поводяться тварини.я не знаю, як це пояснити, але за ці роки в мене було стільки ситуацій з ними, що це вже стало майже звичним. іноді приходиш на абсолютно пусте кладовище і через кілька хвилин біля тебе вже сидить кіт. або йде за тобою весь час мовчки. або собачка з’являється саме тоді, коли починається робота.але тварини на погості можуть бути хазяїнами погосту,або духами, це нормально, класно коли вони добрі до вас, а не агресивно налаштовані, то гарний знак. 🃏був випадок, коли я шукала конкретну могилу дуже довго, бо сектор був величезний і старий. і в якийсь момент просто побачила кота, який сидів між могил і дивився прямо на мене. я пішла в той бік і буквально через кілька метрів знайшла потрібне місце. для звичайних людей випадковість, для відьми -ні. 🌟ще один момент — час.на погості він ніби працює інакше.серйозно.іноді заходиш туди на хвилин 20, максимум пів години, а виходиш — пройшло майже 2 години. і ти взагалі не розумієш куди подівся час. або навпаки здається, що працюєш дуже довго, а проходить всього хвилин 15.🩸ще, особисто у мене дуже сильно загострюється інтуїція.з часом починаєш буквально відчувати місця. десь хочеться стояти спокійно й довго, а десь виникає дуже дивне бажання просто піти й не обертатись. і це не завжди страх. іноді це просто внутрішнє «не треба».🖤ще помітила одну річ — погост дуже добре показує справжній стан людини.якщо людина приходить туди з повагою, спокійно, без понтів і дурного інтересу атмосфера зовсім одна.але коли хтось лізе туди «по приколу», заради картинки, естетики чи щоб погратись у магію — це відчувається моментально. і дуже часто такі люди потім самі ж починають жаліти про це.бо погост це не про красиві фотки в чорному одязі й не про «містику заради містики». це дуже важка енергетично історія. після деяких робіт ти буквально приходиш додому як вичавлений. особливо якщо робота була емоційно важка.🕯️були й моменти, які я досі не можу нормально пояснити.наприклад, сни.після певних робіт вони іноді ставали настільки реалістичними, що я прокидалась з відчуттям, ніби взагалі не спала. могли снитися незнайомі люди, старі будинки, дороги, які я ніколи не бачила. і найцікавіше — деякі деталі потім реально повторювались в житті.🐍ще дуже дивно працює стан техніки.телефони можуть різко розряджатись, зависати, переставати нормально працювати. одного разу в мене майже повністю сів телефон, хоча перед виходом було більше 80%. і подібне траплялось не один раз. і так, стан акумулятора нормальний.🌟але найголовніше, що я зрозуміла за цей час, це те, що погост не любить легковажності.це місце, де дуже швидко вчишся повазі. до смерті, до чужого болю, до речей, які ти не можеш до кінця пояснити логікою.і, мабуть, найстрашніше там — це не смерть.а люди.бо іноді живі залишають після себе набагато важчу енергію, ніж мертві 🐈‍⬛