❤️магічна практика в україні і в німеччині — це буквально два різних світи. і я відчула це на собі дуже швидко.❤️в україні віск — це база. це матеріал, без якого багато практик просто неможливі. свічки доступні, їх легко купити, ними не шкода працювати. вони відносно не дорогі. можна робити відливки, чистки і тд — і ти не думаєш про те, що кожна свічка коштує як пів ритуалу.❤️у німеччині все інакше. тут віск — майже розкіш. або ти економиш кожну свічку і раз на кілька місяців замовляєш їх з україни, або платиш по 7–8 євро за одну свічку. і тоді плакати хочеться не духовно, а фінансово. іноді може пощастити, коли у россман (це як наша єва типу того) завезуть вощину ,або віск і воно відносно недорого коштує. через це багато хто переходить на парафін, але для деяких практик це дуже незручно. особливо якщо мова про воскові відливки, де важлива сама природа матеріалу.❤️кладовища — це взагалі окремий культурний шок. ми про це з вами вже говорили і справа навіть не в менталітеті. тут інший порядок і зовсім інше ставлення до простору смерті. у наших традиціях робота з мертвими, з господарем кладовища — це звична частина практики. так працюють сотні практиків на нашій землі і не одне століття, духи звикли. і ти знаєш, як поводитися, як просити, як дякувати.❤️тут майже ніхто з цим не працює. можливо навіть взагалі ніхто. для місцевої культури кладовище — це територія пам’яті і тиші, це парки і місця відпочинку а не взаємодії. і якщо ти приходиш туди не як родич чи відвідувач, а як практик — це відчувається. простір реагує дуже холодно. не вороже навіть, а просто… ніби ти зайшов у місце, де тебе не розуміють і не знають, що з тобою робити.❤️місцеві сутності теж зовсім інші. їх багато, але вони майже не розмовляють. вони не злі, але і не зрозумілі. з ними немає звичного діалогу, немає чітких відповідей, до яких я звикла.❤️іноді складається враження, що вони взагалі не розуміють, чого від них хоче людина. доводиться дуже довго вибудовувати контакт. місяцями. щоб хоча б навчитися розуміти один одного на базовому рівні. це як я з німцями в звичайному житті. і навіть тоді це не гарантує, що контакт вийде стабільним.❤️ще одна річ, яка мене дуже здивувала — тут дуже багато неупокоєних духів. і ,що цікаве вони будь де. і причина досить проста. в німеччині дуже популярно розвіювати прах. без могили, без якоря, без конкретного місця, де людина завершила свій шлях.у результаті ці духи часто ніби зависають у просторі. вони не прив’язані до кладовища, не прив’язані до конкретної точки. і через це робота саме на кладовищах тут не дуже популярна серед практиків. бо духи буквально можуть бути де завгодно.❤️робота в лісі — теж окрема історія. у наших традиціях нормально залишати підношення. але тут це ризик. бо німці 24/7 гуляють лісами ,тут все зроблено під прогулянки ,лавки,місця для вогнища і тд, якщо хтось побачить, що ти залишаєш щось дивне в лісі, дуже легко можуть викликати поліцію.і домовитися з “хазяїном лісу”, як у слов’янських практиках, тут теж не виходить. я не відчувала, щоб місцеві духи лісу взагалі були зацікавлені у спілкуванні з людьми. вони існують поруч, але ніби в зовсім іншій логіці.❤️тому магічна практика в іншій країні — це не просто “робити те саме в іншому місці”. це постійна адаптація. інші духи. інші правила простору. інша культура смерті, природи і взаємодії з невидимим світом.і чесно — іноді відчувається, ніби ти знову вчишся практиці майже з нуля😑