У середньовічній Англії кролятина була делікатесом, який могли дозволити собі лише королі та аристократи. У XIII столітті один кролик коштував у чотири-п’ять разів дорожче за курку. Кроликів спеціально розводили у маєтках, а місця їхнього утримання охороняли від браконьєрів і хижаків, навіть споруджували сторожові вежі. В англійських королівських документах (1235) згадується подарунок із десяти живих кроликів, який король Генріх III зробив землевласникові Джеффрі Деспенсеру. До переліку продуктів для королівського різдвяного бенкету кролятина вперше потрапила 1240 року. Цих тварин цінували також за хутро, з якого виготовляли теплий одяг.

Але все змінила пандемія чуми, відома як Чорна смерть (1346–1353). Становище кроликів в англійському суспільстві різко змінилося. Померла значна частина населення Європи, спричинивши гостру нестачу робочих рук. Землевласники мусили платити працівникам більше, селяни також підвищили свої доходи.

Результат: у XIV–XV століттях заможні селяни дедалі частіше їли кролятину, а ремісники носили одяг із кролячого хутра. Розведення тваринок тривало, їхня чисельність зростала. За два століття кролики настільки поширилися Англією, що швейцарський природознавець Конрад Геснер (1555) назвав її країною найбільшого поширення кролів.

Ілюстрація: мініатюра «Жінки, що полюють на кроликів за допомогою тхора» із рукопису «Псалтир королеви Марії» початку XIV ст.