У Лондоні XII століття сумно не було. Забувши більшість технологій римських часів, містяни, ти не менш, знаходили собі розваги. Англійський клірик Вільям Фіцстівен, який описав місто у 1170-х роках, згадував, що під час карнавалу школярі приносили до школи бойових півнів, а після цього учні та ремісники грали в м’яч перед численними глядачами. У неділі Великого посту молоді чоловіки влаштовували кінні поєдинки з дерев’яними списами. На Великдень змагалися вже на річці: човен ніс учасника до встановленого посеред Темзи щита, який він мав уразити списом і втриматися на ногах. Улітку містяни практикували стрибки, стрільбу з лука, боротьбу, метання каменів і списів, фехтували мечами зі щитами.

Взимку розваги ставали ще різноманітнішими. У Лондоні влаштовували цькування кабанів, биків і ведмедів собаками, а коли замерзали болота на північ від міських мурів, туди виходили юрби молоді. Одні розбігалися і ковзали по льоду, інших тягнули на великих крижаних брилах. Найвправніші прив’язували до взуття відполіровані кістки ніг корів або коней і відштовхувалися палицями з залізними наконечниками. Фіцстівен писав, що вони мчали льодом «як птах у польоті або стріла з арбалета». Такі кістяні ковзани XII століття археологи знаходили й у самому Лондоні.