Притча про матчу. Нещодавно я натрапила на красивезний посуд для приготування матчі. Згадала, що пила її один чи два рази, і було якось фі, але посуд мене зачарував. Так мене захопила ідея, що я замовлю цей посуд, замовлю додому матчу і буду її готувати. Майже щодня я прокручувала цей майбутній досвід у своїй голові. Уявляла, які напої буду готувати. Уявляла, як у блозі буду вести нову сюжетну гілку — «Юля і матча». Знайшла чайний магазин, витратила час, щоб прочитати опис різних матч, вибрала ту, яку замовлю, і зберегла собі посилання в закладках «купити». І тут мені прийшла думка: треба, перш ніж робити замовлення, сходити в кавʼярню і замовити собі напій. Нагадати, що там за смак. І сьогодні, завершивши останню клієнтську сесію, я, не зважаючи на лютий холод, одягла зимове пальто і пішла в кавʼярню. Замовила матча-лате на кокосовому. Розрахувалась. Сьорбнула. І перша думка, яка виникла після сьорбу: господи, яка ж хуєта (матча-ловери, на свій рахунок не беріть, це лишень досвід моїх смакових рецепторів). Мораль. Ми довго можемо носитися у своїй голові з якоюсь ідеєю. Про власний бізнес. Інстаграм-блог. Ютюб-канал. У нас в голові все так красиво, логічно, правильно. У нас в голові ми там, у тому досвіді, щасливі. Нам «смачно». Та в реальності нам може не сподобатися. Тому вкрай важливо знайти спосіб спробувати. Знайти / створити собі демо-досвід. І вже потім приймати рішення на основі власного досвіду, а не своїх фантазій.