Вознесенський Вісник | Вознесенці на війні #18До початку повномасштабного вторгнення займала ...

Вознесенці на війні #18До початку повномасштабного вторгнення займала посаду начальника пацієнтського сервісу та комунікацій у Вознесенській багатопрофільній лікарні. У вільний час вишивала картини, розмальовувала картини за номерами, робила панно зі спецій та писала прозові оповідання.Коли в місто прийшла велика війна, лишалася на робочому місці. На неї була покладена відповідальність за військовослужбовців, які потрапляли на лікарняні ліжка під час бойових дій на території міста та Миколаївської області. Наталія розповідає, що коли фронт перемістився, прийшло чітке розуміння: або ти в цій війні борець, або просто спостерігач. Прийняла рішення про долучення до Збройних Сил України. Взяла рекомендаційний лист від 63-ї окремої механізованої бригади і 20 лютого 2023 року була зарахована до списків бригади.На той час підрозділ вивели на відновлення після боїв за Бахмут. Вже наприкінці березня усі разом вирушили на Схід. З того часу і дотепер бригада тримає фронт на Лиманському напрямку.Службу розпочала на солдатській посаді. У жовтні 2023 року отримала офіцерське звання і була переведена на посаду офіцера відділення розвідки. Там виявила управлінські якості, тому з кінця 2023 року і по теперішній час займає посаду заступника начальника штабу бригади та має військове звання капітан.На початку служби військовослужбовиця зізнається: було непросто розібратися у військовій термінології та специфіці роботи. Однак із часом вона опанувала всі необхідні навички і вже понад три роки служить у бригаді, яка перебуває в зоні бойових дій. За її словами, служба давно перестала бути лише роботою — це спосіб життя, що не має чіткого початку чи завершення дня. Саме в умовах постійної небезпеки вона переосмислила життя, навчилася більше цінувати людей поруч, справжність і тишу.Також Наталія має речі, які хотіла б сказати людям: «Хочу звернутися до тих, хто ще не з нами. Сьогодні не час спостерігати – час визначатися. Українці – це не просто населення на території, ми – нація з глибоким корінням, з родовою пам’яттю, яка сильніша за страх і втому. І ця пам’ять в кожному з нас – у крові, в історії, в тих, хто боровся до нас. І саме вона зараз має говорити голосніше за сумніви. Бо держава не існує сама по собі – її тримають люди, які беруть на себе відповідальність. Тож, якщо ти відчуваєш себе частиною цієї землі – ти маєш стати на її захист. Не колись, не потім – зараз! Бо нація або бореться – або зникає».