nik laktionov

Київський безпековий форум цього року поставив досить пряме і водночас незручне питання: чи є світло попереду — чи ми поступово звикаємо до темряви.П’ятий рік повномасштабної війни та тринадцятий рік війни загалом змінюють сам спосіб мислення. Те, що раніше виглядало як тимчасова криза, остаточно стало новою нормальністю. І головний ризик тут — це внутрішня адаптація до постійної напруги.Було багато розмов про силу. Зрозуміло, що ця війна йде на виснаження, тому Україна житиме далі лише за умови здатності тримати дистанцію. Ми маємо бути сильними, відчувати себе сильними та демонструвати це. Бо "зі слабкими ніхто в цьому світі мати справу не буде і ніяке міжнародне право тут не спрацює", як правильно наголосив Голова Офісу президента Кирило Буданов.Світ довго жив у логіці, що існують гарантії, домовленості, міжнародні механізми, які здатні стримувати агресію. Український досвід цю конструкцію серйозно похитнув. І це не поодинокий випадок: Венесуела, Іран, різні регіони світу це наочно демонструють.