Записки пасквілянта | Про рівень деградації українського, з дозволу сказати, парламентаризму...

Про рівень деградації українського, з дозволу сказати, парламентаризму, а точніше – про відсутність оного, свідчить та обставина, що Верховна Рада не реагує на те, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина здійснює керівник злочинного угруповання. За майже чотири роки перебування Дмитра Лубінця на посаді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини жодний народний депутат не виступив з парламентської трибуни з приводу бурхливої кримінальної діяльності пана Лубінця й навіть не порушив питання про те, що керівник Секретаріату Уповноваженого Іван Вервейко з 2020 року перебуває в процесуальному статусі обвинуваченого. Але це не заважає Вервейку разом з Лубінцем відкрито розкрадати гуманітарну допомогу, відкривати фіктивні фірми й привласнювати кошти, призначені для допомоги дітям.1 липня 2022 року Верховна Рада України 250-ма голосами призначила народного депутата Дмитра Лубінця головним охоронцем прав людини як особу, що (цитую статтю 5 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини») «має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності». Напевно, по неймовірі моральні чесноти пана Лубінця – члена депутатської групи «За майбутнє», обраного в 2019 року по округу №60 (м.Волноваха Донецької області) – депутатам українського, прости господи, парламенту розповів власник цієї групи (та однойменної партії) Ігор Палиця.Що ж стосується обставин набуття Лубінцем досвіду правозахисної діяльності, то про них стало відомо трохи пізніше – 19 березня 2024 року, коли Лубінець призначив керівником Секретаріату Уповноваженого земляка й свою довірену особу Івана Дмитровича Вервейка, який раніше очолював Волноваське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області й був притягнутий до кримінальної відповідальності за те, що оформлював на роботу фіктивних співробітників, зарплатню яких клав собі в кишеню. Після того, як Вервейку було повідомлено про підозру, він звільнився з дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області й у 2019 році влаштувався на роботу у Верховній Раді України – помічником-консультантом народного депутата України Лубінця Д.В.18 березня 2020 року Донецька обласна прокуратура скерувала до Волноваського районного суду Донецької області обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12018050510000417 від 21.02.20218 стосовно Вервейка. Але після кількох судових засідань матеріали справи були викрадені з Волноваського районного суду Донецької області.У наступному з метою приховати факт крадіжки матеріалів справи у Волноваському районному суді були виготовлені фальшиві документи про те, що вказане кримінальне провадження, начебто, передано до Красногвардійського (нині – Чечелівського) районного суду м.Дніпра. У зв’язку з цим я звернувся з інформаційним запитом до Чечелівського районного суду м.Дніпра й отримав відповідь, що ані справа по обвинуваченню Вервейка, ані будь-яка інша справа з Волноваського районного суду ніколи не надходила й, відповідно, не розглядалась.Люди брешуть, що викрадення з Волноваського районного суду матеріалів справи по обвинуваченню помічника народного депутата України Лубінця Д.В Івана Дмитровича Вервейка навесні 2022 року організували тодішній народний депутат України, обраний по округу №60 (м.Волноваха Донецької області) Лубінець Дмитро Валерійович, його брат – голова Волноваської військово-цивільної адміністрації Лубінець Іван Валерійович та його батько – голова Волноваської районної ради Лубінець Валерій Дмитрович. Тож хіба це не є прикладом правозахисної діяльності, яка стала підставою для призначення Дмитра Валерійовича Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини?Докладніше про ці та інші злочини, вчинені українським, прости господи, омбудсманом розповідається в моїй статті «Яка Рада – такий і уповноважений», https://volodymyrboyko.wordpress.com/2026/04/03/lubinets-1/перша частина якої опублікована на сайті з романтичною назвою