Записки пасквілянта | Під рубрикою «Дембельський альбом»У середині липня 2022 року наш взвод...

Під рубрикою «Дембельський альбом»У середині липня 2022 року наш взвод перебрався з позиції «Джоні» на нову позицію в лісосмузі, що тягнулась між полями від «Джоні» в бік окупованого Мирного Херсонської області. Новій позиції, яка знаходилась у сірій зоні на відстані 1,3 км від «Джоні», дали назву «Торф-1».На «Джоні», яка постійно обстрілювалась противником з танків і мінометів, залишилась наша база – там були складовані дошки та колоди для бліндажів, зберігались запаси води, бухти колючого дроту та всякий реманент. Туди ж командир взводу Федорович підвозив гарячу їжу в 12-літрових армійських термосах – доки 26 липня 2022 року не потрапив під мінометний обстріл…Нашим завданням було поступово просуватись через сіру зону в бік позицій противника, облаштовуючи вогневі точки вздовж висохлого меліоративного каналу, що тягнувся збоку від лісосмуги. 28 окрема механізована бригада, до якої був приданий наш батальйон, готувалась штурмувати Правдине й Олександрівку, а ми мали підтримувати вогнем штурмовиків і блокувати спроби противника зайти їм у тил. Взвод мав 5 кулеметів 7.62мм ПКМ (один з них був закріплений за мною), кулемет 12.7мм «Утьос», 2 ручних гранатомети РПГ-7В (один – також у мене), кілька одноразових шведських ручних протитанкових гранатометів АТ4 і протитанковий ручний комплекс NLAW. Два кулемети «Максим» залишились на складі – тягати їх по лісосмузі, яка постійно обстрілювалась касетними реактивними снарядами, було, м’яко кажучи, незручно. Меліоративний канал – це була готова траншея завглибшки з людський зріст, у стіні якої ми облаштовували позиції для кулеметників і гранатометників. Там, де в нашу лісосмугу вливалась перпендикулярна лісосмуга, канал перетинала ґрунтова дорога й на перехресті доріг замість траншеї під землею була прокладена залізобетонна труба, яку ми використовували як укриття при обстрілах. А обстрілювали нас дедалі частіше – з мінометів, танків (снарядами з флешетами – шрапнеллю у вигляді стріл), з РСЗВ реактивними снарядами з касетним начинням, навіть два рази прилітав СУ-25, поливаючи нашу позицію вогнем з автоматичної гармати.FPV-дронів на той час ще не було. По кілька разів на день з боку противника прилітали розвідувальні «Мавіки», але листя дерев нас надійно укривало. Більшу небезпеку становили ворожі розвідувально-диверсійні групи. Щоби ворог не підійшов по каналу, там, де закінчувалась позиція «Торф-1», ми накидали колючого дроту. І, зрозуміло, на ніч виставляли вартових, які змінювали один одного кожну годину. Кілька разів, перебуваючи в нічній варті, я бачив у тепловізор людські постаті, що блукали полем на відстані 500-800 м від нас, але відкривати вогонь сенсу не було, тим більше, що зброї з прицілами нічного бачення ми не мали. Невдовзі командир роти повідомив, що 28 омбр пообіцяла прислати до нас на ніч снайпера. Але того снайпера ми так і не дочекались. Фотографій чи відео з тих часів майже не залишилось – було не до того. Окрім фотографій військового майна, пошкодженого під час бойових дій (знімки робились на вимогу штабу батальйону, оскільки за кожним таким фактом проводилось службове розслідування), та залитих дощем позицій, зберіглись лише десяток світлин та кілька відео, що були зняті на прохання вихованців гуртка «Юний десантник». Вони час від часу писали колишньому викладачеві та розпитували про фронт і умови служби. Ось одна з моїх фоток, зроблена на замовлення юних десантників. Фотографував Сергій Нянько, який загинув під Нью-Йорком 6 липня 2024-го разом з Санею Першиним (також з мого взводу) та Ігорем Воронкою – співаком, заслуженим артистом України. Фотографія зроблена 30 липня 2022 року в точці з координатами 46°42'05.2"N 32°09'07.3"E#дембельський_альбом