Записки пасквілянта | Під рубрикою «Геть булгаковщину!»Хочу звернути увагу народного депутат...

Під рубрикою «Геть булгаковщину!»Хочу звернути увагу народного депутата України Володимира В’ятровича на систематичне саботування Київрадою законодавства про декомунізацію, внаслідок чого в столиці України досі не перейменовані вулиці, що були названі на честь російських і радянських посіпак з числа так званої творчої інтелігенції. Користуючись тим, що київський міський голова Віталій Кличко не знає, хто такі Гмиря, Паторжинський чи Литвиненко-Вольгемут, депутати Київради своїми ідеологічними підступами розкладають національну свідомість та ллють воду на млин агресора.Передусім, хочу спрямувати політичний інтерес п. В’ятровича на наявність у Києві вулиці Бориса Гмирі, якого музикознавці, що потрапили під вплив радянської агітації, називають одним з найвидатніших оперних і камерних співаків ХХ століття. Можливо, у Гмирі, дійсно, був талант, можливо, він співав навіть краще, ніж Олег Винник. Але коли в 1951 році після Декади українського мистецтва в Москві Сталіну подали список співаків, яких пропонувалось нагородити, диктатор особисто (!) вписав туди Гмирю, якого почув у партії Кривоноса, з резолюцією присвоїти артисту найвище радянське звання – народний артист СРСР. А невдовзі Гмиря став лауреатом Сталінської премії та прийняв орден Леніна. І це – замість того, щоби, дізнавшись про прихильність тирана, вийти на Красну Площу в Москві й влаштувати акт самоспалення. Окрім того, Гмиря співав партії в російських операх «Іван Сусанін», «Руслан і Людмила» Глінки та «Русалка» Даргомижського. І хоча він їх співав українською мовою, це ніякою мірою його не виправдовує, позаяк нинішній міністр культури тоді ще не народилася, а, відтак, усі вистави в Київській опері йшли виключно українською мовою. Натомість це свідчить про плазування Гмирі перед російським агресором і прославляння ним «рускава міра».Також хочу звернути увагу п.В’ятровича на наявність у Києві вулиці, названої на честь оперного співака Івана Паторжинського. Ця вулиця досі не перейменована попри те, що Паторжинський був виконавцем партії Валька в опері Мейтуса «Молода гвардія». Думаю, одного цього факту достатньо, щоби звільнити столицю України від імені цього, з дозволу сказати, вокаліста.З цієї ж причини декомунізації підлягають вулиці, названі на честь Лариси Руденко (виконувала партію Улі в опері Мейтуса «Молода гвардія»), Зої Гайдай (була першою виконавицею партії Любові Шевцової в цій же ж опері) та, звісно, Марії Литвиненко-Вольгемут. Остання не тільки виконувала, хоча й українською мовою, партії в операх російських композиторів на сценах Харківського та Київського оперних театрів – вона в 1914-1916 роках гастролювала в Петрограді! Але починати декомунізацію треба з такого собі Тараса Шевченка, який прославляв окупантів своїми віршами. Ось, будь ласка:Малого сліду не покинуНа нашій славній Україні,На нашій — не своїй землі.Вдуматись тільки – «на Україні»! Зразу видно зрадника та колаборанта.Сподіваюсь, п.В’ятрович та уособлена ним політична сила «Блок Петра Порошенка»… вибачаюсь, «Європейський вибір», вибачаюсь, «Європейська солідарність» – то я сплутав з «Українським вибором» (що не дивно, враховуючи багаторічну співпрацю Петра Олексійовича та Віктора Володимировича), нарешті, ліквідує це неподобство й доб’ється перейменування київських вулиць, Шевченківського району й Національної Опери на честь героїв Незалежної України – Петра Порошенка, Юрія Луценка та Сергія Стерненка.Підписатися на «Записки пасквілянта»