Книгарка Vivat 💚 | Бачили відео, де людина заскакує на пасажирське сидіння гоночної машин...

Бачили відео, де людина заскакує на пасажирське сидіння гоночної машини, а водій в ту ж секунду натискає на газ і вони летять по треку? Щось подібне я відчула в “Останній війні імперій” Ірини Грабовської.Я опинилася в історії, яка розганяється з перших сторінок і не збавляє темпу до самого кінця. Шалена динаміка, емоційна напруга, багато активних дій, контрастні, а головне - конфліктні герої, і все це несеться протягом семисот сторінок. Книга разюче відрізняється від першої частини дилогії, але це їй тільки на користь. Короткий екскурс в дилогію “Леобург”. Перша книга, “Остання обитель бунтарства”, занурює нас в альтернативний стімпанковий світ, де технології працюють на основі парових двигунів, у небі пливуть дирижаблі, а архітектура й мода відтворюють атмосферу вікторіанської доби XIX ст.Сюжет розповідає про хлопця Данила, який успадковує старовинну садибу під Києвом і знаходить там портал до Леобурга - міста винахідників і митців. Потрапивши туди, герой опиняється не лише в дивовижному світі ретрофутуризму, а й у центрі заплутаної детективної історії.Згодом Данило дізнається про серйозну загрозу для Леобурга. Сусідні імперії прагнуть прибрати до рук передові винаходи містян, а саме місто - перетворити на своєрідну воєнну лабораторію.У другій книзі дилогії, “Останній війні імперій”, імперії від слів переходять до дій: погрози переростають у відкрите протистояння, а згодом - у повноцінну війну Леобурга за власну незалежність. Так, тут ви знайдете багато знайомих нам, українцям, тем. Наприклад, “м'яка окупація” Леобурга через насадження чужої мови та наративів Російською імперією або масові протести жителів міста проти своїх засновників, які встановили авторитарну владу, а потім взагалі закликали війська ворожої імперії собі на допомогу.У продовженні атмосфера стає гнітючішою та жорстокішою. Ба більше, для мене ця книга відчувається набагато глибшою, болючішою та більш хвилюючою за попередню частину, і водночас - у рази сильнішою в художньому й драматичному плані. І не лише через лейтмотив війни чи протистояння “слабшого сильнішому”, а й завдяки хорошій роботі авторки з особистими історіями героїв.Як на мене, Ірина Грабовська вміє чудово передати “емоційний нерв” персонажів та їхню внутрішню динаміку. Данило, як головний герой першої частини дилогії, у продовженні трохи відходить на задній план. Це правильний хід, оскільки його сюжетна арка здебільшого була реалізована у першій книзі. Він частково пройшов свій трансформаційний шлях, а читачеві потрібна “свіжа кров” - нова рушійна сила для сюжету. Тому тут на перший план виступають персонажі, які раніше виконували другорядні ролі: Теодор, Федір, Джекі та Лейла.Звичайно, Тео - мій улюбленець. Він уособлює образ того самого харизматичного, суперечливого, зухвалого бедбоя-ковбоя, який на стук у двері спочатку вистрілює цілу обойму, а потім запитує: хто там?Він нехтує суспільними нормами, слідує своєрідному “моральному компасу”, використовує відстороненість і бундючність, щоб приховати свою емоційну вразливість. Але, водночас, Тео усвідомлює свої слабкості, ніколи не відступає перед труднощами і, якщо він комусь відданий, то буде з ним до самого кінця.Проте “королевою цього балу” для мене є Лейла. Емоційно травмована, морально скалічена героїня із залізобетонним внутрішнім стрижнем, яка крок за кроком віднаходить свою опору в житті. Вона вороже налаштована проти всього і всіх, готова йти по головах задля помсти, не тішить себе ілюзіями, а приймає світ як поле бою. Лейла обманює, маніпулює і зваблює, щоб самоствердитися.Її вчинки та мотиви можуть викликати лише зневагу і навіть глибоку ненависть, але ж яка вона прекрасна у своїй мерзенності! Вона немов яскрава повітряна куля посеред площі, від якої неможливо відвести погляд. Хоч би куди вона не пішла і що б не робила, читач готовий іти за нею, бо розуміє: її шлях обіцяє бути руйнівним, але вкрай захопливим.Спочатку я не планувала писати розгорнутий відгук на цю книжку, але минув вже добрий місяць після прочитання, а її герої мене досі не відпускають. #атмосферний_відгук #українськефан