До диванної політекономії французьких молодіжних протестів

Основна частина зростання видатків держави в останні роки — пенсії для пенсіонерів, їх медичне обслуговування та інші види допомоги (попри популярну думку про те, що відбудось значне збільшення соціалки для мігрантів та інших не-пенсіонерів, це не зовсім так).

В умовах постійно старіючого населення зберігати той же рівень добробуту пенсіонерів (за
умови достатньо швидкого старіння) можна тільки двома шляхами — (а) постійним підвищенням пенсійного віку і (б) збільшенням податкового навантаження на працюючих, що і відбувалось, або ж за рахунок збільшення державного боргу — але це тимчасове, а не довгострокове рішення.

Виходить, що треба на комусь економити.
Під зрізання йдуть до певної міри видатки на інфраструктуру і інші соціальні видатки, наприклад на ті ж школи.

І тут в політичній сфері виникає певна пастка:
1️⃣ Пенсіонери складають значну частину електорату, а молодь — ні, тому в першу чергу звертають увагу на інтереси пенсіонерів
2️⃣ Молоді хоч і менше, але менше загалом по країні, а у великих містах де йдуть протести молоді не так мало — а молоді люди це якраз ті, хто може щось підпалити і перевернути, збудувати барикади, побитись з ментами і загалом весело провести час — на що пенсіонери нездатні

Для влади виходить вилка: голоси пенсіонерів vs. погроми молоді на вулицях.
Вирішити її не так легко.
Вангую, після вщухання протестів вона вирішиться, як і раніше, на користь перших