Сьогодні не було побажання «доброго ранку»…Бо хіба можна назвати добрим ранок після такої ночі?Черговий масований обстріл. Знову загиблі. Знову поранені. Знову зруйновані будинки, зламані долі й тисячі людей, життя яких змінилося за одну мить.Відкриваєш стрічку новин — і здається, що серце просто не витримує. Біль. Безсилля. Злість. І нескінченне запитання: «Коли це закінчиться?..»Я сьогодні багато думала про те, що ще вчора ці люди будували плани. Хтось мріяв про весілля, хтось збирався у відпустку, хтось поспішав на роботу, хтось планував майбутнє своїх дітей. У кожного були свої турботи, свої мрії, своє життя.А потім одна ніч перекреслила все.Чесно… Інколи стає дуже важко. Настільки, що починаєш втрачати віру в якесь світле майбутнє. Думаєш не лише про себе, а й про наших дітей. Яким буде їхнє життя? Коли вони зможуть жити без сирен, без страху, без цих страшних новин?Але саме цього від нас і хочуть.Щоб ми опустили руки. Щоб перестали вірити. Щоб зламалися.І знаєте що? Не дочекаються.Ми маємо право плакати. Маємо право втомлюватися. Маємо право боятися. Але ми не маємо права здатися.Ми сильніші, ніж нам здається. Ми вистоїмо. Ми підтримаємо одне одного. Ми будемо жити, любити, працювати, виховувати дітей і будувати своє майбутнє.Бо перемога — це не лише про фронт. Це ще й про нашу незламність щодня.🙏Світла пам’ять усім, чиї життя забрала ця ніч. 🙏Щирі співчуття кожній родині, яка переживає страшний біль.Бережіть себе.Бережіть своїх рідних. І, попри все, не втрачайте віри.Перемога обов’язково буде за нами. 🇺🇦🤍