Продовжимо осмислювати власне життя як сад, дивлячись на нього крізь призму логотерапії.🌱 Там, де ми звикли бачити пустку, Віктор Франкл відкриває намзовсім іншу картину:«Люди схильні бачити лише стерню минущості, проте вони не помічають і забувають про повні житниці минулого, куди вони вже зібрали врожай свого життя:звершені справи, прожите кохання і, зрештою, страждання, які вони перенесли з мужністю та гідністю». (Frankl, Viktor E. Man’s Search for Meaning: An Introduction to Logotherapy).Ми часто помилково вважаємо, що минуле – це те, що зникло назавжди. Тоді як насправді, все пережите нами, назавжди зафіксоване у реальності («врятоване» у бутті).Наша житниця – минуле – наповнена врожаєм різних часів: що ми зробили, кого любили, як до цього ставилися і як трималися у важкі часи.🌾Побіжно, стерня здається символом порожнечі від того, що минуло: молодість, здоровʼя, можливості. Але саме стерня стає захистом від ерозії та затримує живильний сніг. Вона – не сміття, а основа для майбутнього гумусу, родючого шару ґрунту.Стерня більше не «плинність» чи «тимчасовість», вона – наша дія, що триває у часі.💪🏻🧡