Сьогодні День спротиву окупації Криму. І важливо розуміти: Крим не здали. За Крим билися. Просто цю історію незручно згадувати, бо вона ставить дуже неприємні запитання. Відповідей на багато з яких досі немає.26 лютого 2014 року під парламент у Сімферополі вийшли десять тисяч людей. Українці, кримські татари, представники інших національностей. Прийшли, бо це їхня земля і їхня країна. Стояли проти «Беркуту» і проросійських бойовиків. Двоє загинули. І зробили неможливе: зірвали сесію парламенту, яка мала запустити механізм відʼєднання. О п’ятій ранку 27-го зайшли російські військові. Без знаків. З автоматами. Парламент, уряд, аеропорти. Далі псевдореферендум, анексія, репресії. Тих людей, які 26-го вийшли захищати Україну, окупаційна влада потім посадила. «Справа 26 лютого». На лаві підсудних – виключно кримські татари. Не бойовики. Не військові без знаків розрізнення. Люди, які стояли з прапорами. І це не просто історія. Крим 2014-го – це бета-версія того, що Росія потім спробувала зробити з усією Україною. Не вийшло. Тому що ми зробили висновки з кримського уроку. Ми на Дніпропетровщині це розуміємо без пояснень. Те, що почалось у Криму, дійшло до нас ракетами і дронами. 12 років тому комусь здавалось, що це далеко і не про них. Виявилось – про всіх. Тим, хто стояв тоді під парламентом у Сімферополі, – ви були першими. І ви були праві. Спротив, який ви почали того ранку, не закінчився. Він продовжується на фронті, в окупації, в кожному місті, яке тримається попри обстріли. Дякую вам. І тим, хто тримає оборону зараз.