Історія однієї сесії: “Чому в моєму житті чоловіки зникають?ця історія показує як одне рішення і жалість до матері запускає повторюваний сценарій у житті.почалося з того, що у 37 років батько пішов з життя. Брат зараз на межі, і чоловік теж не витримав.З боку може виглядати як “доля”.Але далі починається цікаве.на питання: Що ти відчуваєш, коли згадуєш маму?Вона відповідає: - Мені її шкода.І тут все стає на свої місця.Її мама все життя хотіла більшого для себе, могла більше, але обирала “як треба”Тому що сім’я, обов’язки, привичне “бути зручною”.Вона хотіла їхати поступати, але залишилась на сімейну подію і навіть не поговорила з батьками, бо “я нічого не могла зробити”Донька це не просто бачила, Вона це прожила усією своєю суттю і зробила висновок, який навіть не усвідомлює: якщо залишишся в сім’ї, то втратиш себеЩо відбувається далі?Вона виросла, почала будувати стосунки й щиро вірила, що хоче родини. Але… старий досвід прокладав свою доріжку.. Вона несвідомо вимагала від чоловіка: «Ти маєш реалізуватися, ти маєш постійно рости, ти мусиш досягати неймовірного». Бо якщо він зупиниться хоч на мить, це означатиме, що він застряг — так само як колись її мати.Почалися нескінченні спроби «покращити» партнера: постійні підштовхування, критика, тиск і знецінення. це був крик її душі: «Я просто не хочу, щоб ти прожив таке ж сіре й обмежене життя, як моя мама».Але чоловік не чув у цьому турботи. Він відчував лише те, що він недостатньо хороший, що його не приймають таким, яким він є, і постійно намагаються переробити під свій шаблон. Врешті-решт залишалося лише два шляхи: або остаточно зламатися під цим вантажем, або піти, щоб зберегти залишки гідності.Вона знову лишалася наодинці з гірким висновком: «Чоловіки просто не витримують мене». Проте, правда в тому, що це вона не витримує самої ідеї сім’ї. Бо в її досвіді родина - це місце, де людина зникає.І поки в її серці живе жалість до матері, програма не зміниться. Адже жалість завжди шепоче: «Вона не могла інакше, вона була жертвою обставин». А отже, і ти не маєш вибору.Справжній вихід починається в той момент, коли ти нарешті дивишся на історію своєї матері й перестаєш її жаліти. це не означає, що ти втрачаєш до неї повагу.Ти просто визнаєш: «Так, вона не змогла. Це був її вибір і її шлях. Але я маю право і силу жити інакше».Тільки після цього внутрішній тиск зникає. Народжується повага до чужого шляху і, нарешті, з’являється власний вибір. Тоді чоловік поруч перестає бути «об’єктом для реконструкції» і стає просто людиною, з якою можна бути щасливою.Друзі, якщо у вас є історії, в яких ви хочете розібратися і готові відкрито з цим поділитися, то можемо завтра зробити розбір.пишіть, хто готовий. і подивимося що саме зараз не виходить і що з цим робити.