Більшість із вас написали, що першим зникає відчуття радості. І це дуже точний маркер.Коли вона пропадає - це про те, що система переходить в інший режим: не “хочу”, а “треба”.Є одна історія, яка це дуже чітко показує, чому дорослі люди не можуть зупинитись, навіть коли тіло вже кричить “СТОП”. Є блогер, яка активна, відповідальна, завжди на зв’язку.З боку виглядає як нормальна робоча динаміка.А По факту - «Праве плече болить три тижні. Тіло каже зупинитись. А я не можу.»Коли почали досліджувати, тознайшли:- відчуття провини за бажання відпочити - “я мушу тягнути далі, бо інакше все впаде”.Фрази, на які реагувало тіло з дитинства:«так треба», «нема часу», «не вигадуй», «будь нормальною».Там формується програма:«Коли іншим треба - свої бажання відкласти. Спочатку всім допоможи. Потім собі.»У дорослому житті ця програма виглядає красиво: активність, досягнення, постійний рух, ролі лідера, блогера, «тягну все сама».Але зсередини звучить одне:«Якщо я зупинюсь - щось зламаю. Якщо оберу себе - когось зраджу.»Радість у такій системі — перша, хто йде. Бо радість - це “я хочу”. А “я хочу” там давно під забороною.І коли радість зникає, тіло переходить до жорсткішого інструменту — болю. Щоб хоч так зупинити.І ми це будемо розблоковувати 12.11 о 9:00 на практиціПитання на сьогодні:➡️ У якій ситуації ти останній раз хотів/хотіла зупинитись - але не дозволив(ла)?