Знаєте, найбільшу ностальгію я відчуваю, коли згадую останні роки президентства Порошенка.  Це було щось неймовірне. Кожен день нас очікували якісь позитивні новини. Зруйнували ще одну корупційну схему, прийняли ще один закон на шляху в ЄС. Міста повідомили про початок масштабних програм реконструкції. ГПУ повернула чергові мільйони доларів в бюджет країни. МВФ задоволені прогресом реформ. Асоціація, безвіз, децентралізація, реформа медицини, реформа освіти, реформа поліції, реформа прокуратури. Прозорро в тендерах, прозорі ЦНАПи і прозорі конкурси на посади. Реформа держуправління і нові абсолютно адекватні і професійні обличчя на чолі найбільших державних корпорацій. Виграні суди проти росії і Коломийського. Кожен божий день. Кожен день я відчував такий підйом, таку гордість за країну і за те, що сам є Українцем. Це було як просвітлення! Майбутнє малювалось таким кольоровим і яскравим.....А потім усе скінчилось в один день, в одну мить. З 2019 року мене не покидали тривожність і відчуття, що на Україну насувається щось чорне, брудне, липке і смердюче... Навіть початок повномасштабної війни в 2022 році не змінив цього відчуття. Важка, сильна темрява все ще нависає над Україною і вона іншого кольору, ніж російська агресія. Із росії суне щось, що тхне падалью і кров'ю.А ця темрява - смарагдова. Брехлива, ница, жадібна і пихата. Огидна на вигляд і страшна зсередини...Немає більше того відчуття світлого майбутнього. Сподіваюсь, що колись українці схаменуться, скинуть смарагдову пелену з очей і знову побачать яскраво-блакитне небо над Ненькою і широкий шлях назад додому. В Європу. В цивілізацію.(с) Oleksandr Suvorov