З інтерв'ю колишнього директора ЦРУ Bill Burns виданню The Economist...Ведучий: [листопад 2021 року]. Ви — директор ЦРУ, у вас є точна інформація про наміри РФ та плани вторгнення. Ви перебуваєте в Москві і розмовляєте з Путіним. Ви вже розповідали про цю розмову, що він був непохитним. Але розкажіть трохи більше про атмосферу. І головне — що сталося потім? Чи вже тоді відчувалося, що вторгнення неминуче?Бернс: У багатьох аспектах я був стурбований. Пам’ятаю, що ще під час польоту до Москви — а я раніше літав туди багато разів — відчував занепокоєння. Воно лише посилилося після розмови. У мене склалося враження не лише на основі даних про військове планування, а й про політичну підготовку.ФСБ ретельно опрацьовувала питання, кого з лояльних українських чиновників можна поставити на ключові посади — від найвищого рівня і аж до регіональних адміністрацій. .. І це показово, що саме ФСБ, а не військові, відігравала провідну роль у плануванні. Для Путіна та російської політичної еліти це, по суті, було внутрішньою справоюПутін завжди мав особливу фіксацію на Україні. На його думку, Росія не може бути великою державою, а він — великим лідером, якщо не контролює Україну. З огляду на цю його одержимість і на детальність розвідданих, які ми мали, я був переконаний, що цього разу він вторгнетьсяВедучий: Він навіть не намагався заперечувати інформацію чи говорити, що ЦРУ знову помилилося. Його позиція зводилася до одного: «І що ви збираєтеся з цим робити?»Я, за дорученням Байдена, досить детально виклав, якими будуть наслідки, якщо це відбудеться. Але я не думаю, що в таких розмовах можна було щось сказати, що змінило б його рішення. На той момент Путін переконав себе, що склалося сприятливе вікно: США ще відновлювалися після COVID та наслідків виведення військ з Афганістану, а європейські лідери, на його думку, були слабкими. Він вважав, що модернізував армію настільки, що вона легко здолає українців. І завжди ставився до України як до «недієздатної країни». Ці його припущення виявилися хибними.Я був переконаний, що українці чинитимуть опір, навіть попри очевидну військову перевагу РФ. Ми в ЦРУ з 2014 року, після анексії Криму, тісно співпрацювали з українськими спецслужбами. Тому мене анітрохи не здивувало, наскільки рішуче вони стали на захист країни. Під час розмов у Москві я прямо говорив і Путіну, і людям з його оточення — не думайте, що українці не чинитимуть запеклого опору — і вони матимуть нашу повну підтримкуВедучий: Зараз, порівняно з минулим роком, ситуація виглядає оптимістичнішою для України. Росіяни суттєво сповільнилися, а в деяких місцях навіть були відкинуті. Щомісячні втрати РФ перевищують можливості мобілізації. Українські удари по глибокому тилу завдають серйозної шкоди російській інфраструктурі. Як ви оцінюєте настрої в Москві? The Economist опублікувала статтю поставленого колишнього російського чиновника, де йшлося про те, що в еліті більше говорять про «постпутінське» майбутнє, про «його війну», а не «нашу».Бернс: Так, тиск справді наростає. Після чотирьох років війни та понад мільйона вбитих і поранених росіян це не дивно. Путін фактично заклав середньострокове майбутнє російської економіки. Він отримав тимчасовий «кисень» завдяки війні з Іраном, яка збільшила доходи від енергоносіїв і водночас виснажила запаси американських систем ППО, які так потрібні Україні. Але це тимчасовий факторПоки що цей тиск не підірвав контроль Путіна над суспільством. Він досі добре вміє придушувати незгоду. Однак порівняно з минулим роком, коли Путін почувався впевнено і вважав, що час на його боці, зараз все більше у російській еліті починають сумніватися в цьому. Вони не бачать швидких проривів на фронті.Думаю, Путін та оточення все більше відчувають потребу вести переговори серйозніше. Чи це станеться вже наступного місяця, чи через пів року — сказати важко. Але це аргумент на користь того, щоб продовжувати тиск на Путіна — як економічний, так і через підтримку України. Він людина прагматична. Тільки це може змусити його сісти за стіл переговорів по-справжньому.