🕯️За кожним «Герої не вмирають» — розірване серце громади… Сьогодні слова безсилі. Бо коли прощаємося з Героєм, розуміємо: війна не забирає просто солдатів- вона забирає частину кожного з нас, найкращих — чоловіків, батьків, синів та дочок. Забирає життя, яке мало б тривати, сміятися, любити, мріяти, стати опорою для своєї сімʼї, ростити дітей, старіти…Війна безжально вириває з корінням найкращий цвіт нашої нації, лишаючи по собі пустку в душах рідних…🕯️Сидорчук Олексій Васильович, 07.04.1994 р.н., житель села Варковичі.Його шлях — це шлях воїна за покликанням. Після місцевої школи та навчання у Мирогощанському аграрному коледжі, Олексій у 2016 році став до лав Збройних Сил України для проходження строкової служби в Теребовлі. Саме тоді він зробив свій свідомий вибір — захищати. Як учасник АТО, він знав ціну миру ще задовго до повномасштабного вторгнення. Нагорода «Ветеран АТО» на його грудях була не просто металом, а свідченням загартованого характеру. Спокійний і рішучий, уже у далекому 2016-му знав, що стане між світлом і темрявою. І стояв до кінця…Маючи значний бойовий досвід, Олексій був наставником і надійним командиром для своїх побратимів. Він знав, що таке відповідальність за життя інших, і вів за собою не просто словом, а власним прикладом мужності. Проте 27 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання його земний шлях обірвався… Він залишився вірним присязі, вірним Україні, вірним собі. У цю важку годину ми розділяємо невимовне горе з матір’ю, з батьком, з дружиною, з всією родиною загиблого, друзями, побратимами. Жертовність Олексія — це приклад справжньої любові до рідної землі, який не згасне ніколи. Низький уклін рідним за виховання справжнього чоловіка-Захисника. Дякуємо за кожен світанок, подарований нам твоєю відвагою, ВоїнеСвітла пам’ять і Вічна слава Герою! 🇺🇦