Недіагностований біль: коли біль є, а діагнозу немаєУ PAIN опубліковано дослідження, яке звертає увагу на проблему, про яку в клінічній практиці часто здогадуються, але рідше називають прямо: недіагностований біль. Автори визначили його як ситуацію, коли людина повідомляє про біль, що заважає повсякденній діяльності, але не має формально зафіксованого діагнозу, який міг би пояснити цей біль. Для аналізу використали національно репрезентативні дані США з Medical Expenditure Panel Survey за 2016-2019 роки. Результати виявилися дуже промовистими. Серед дорослих, які повідомляли про будь-який біль, що заважає життю, приблизно 30,2% не мали діагнозу, якщо враховувати лише первинні больові стани. Якщо ж брати ширше визначення і додавати також стани, де біль може бути вторинним симптомом, таких людей усе одно залишалося 9,3%, тобто близько 21,1 мільйона осіб. Навіть серед тих, хто мав принаймні помірний біль, недіагностованими залишалися 4,1%, тобто близько 3,8 мільйона дорослих. Ще важливіше те, хто саме частіше залишається без діагнозу. За результатами багатофакторного аналізу, вищі шанси мати недіагностований біль були у молодих і людей середнього віку, чоловіків, представників расових та етнічних меншин, людей, народжених за межами США, осіб без медичного страхування, людей із кращою самооцінкою загального здоров’я. Тобто проблема тут не лише в болю як симптомі. Проблема ще й у тому, що біль нерівномірно доходить до діагнозу. А без діагнозу біль частіше залишається недолікованим або взагалі випадає з належного клінічного маршруту. Автори прямо підкреслюють, що така ситуація може відображати бар’єри доступу до допомоги, недосконалу комунікацію між пацієнтом і лікарем, а також системні нерівності в охороні здоров’я. Для медицини болю і реабілітації це має принципове значення. Бо інколи проблема не в тому, що біль “важко лікувати”, а в тому, що він ще навіть не став повноцінно визнаною клінічною проблемою. Якщо людина вже має біль, який заважає працювати, жити чи виконувати звичні справи, але досі не має жодного пояснювального діагнозу, це прогалина в системі.Окремо цінним є і ширший контекст статті: автори нагадують, що в МКХ-11 хронічний біль уже розглядається не лише як симптом, а і як окремий стан, бо коли біль роками сприймають лише як “додаток” до іншої хвороби, він дуже легко губиться між спеціальностями, кодами і формальними записами, а пацієнт живе з реальним болем. Практичний висновок: якщо людина повідомляє про біль, який реально обмежує її життя, цього вже достатньо, щоб ставитися до ситуації серйозно. Іноді найбільша клінічна помилка починається не з неправильного лікування, а з більш раннього етапу, коли біль уже є, а медицина або сам пацієнт ще не визнали його, як проблему.@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraineДжерело: https://journals.lww.com/pain/fulltext/2026/01000/prevalence_and_correlates_of__undiagnosed_pain__.16.aspx