Gesamtkunstwerk Комельков: як постав Музей авангарду в Києві Минулого року в Києві затвердилася інституція, яка має амбіцію зайняти центральну роль у популяризації авангардного мистецтва України – Музей авангарду.Арткритик Олексій Мінько відвідав Фестиваль авангарду, ініційований Музеєм, та з'ясовує, чому прагнення Музею, напозір суголосні цілям культурної дипломатії, викликають скепсис.Одна з основних претензій професійної спільноти до Музею спрямовується на концепцію, на основі якої Музей формує свою колекцію – ідею "чотирьох хвиль українського авангарду". "Хвилі авангарду" мають пояснити, чому серед музейних творів є "неофіційне мистецтво" 60-х, представники "Живописного заповідника", так звана "Нова хвиля". Імена, які не належать до історичного авангарду, але які Комельков та партнери музею продають на артринку. "Хвилі українського авангарду" простягаються не тільки до сучасності, але й розливаються в зворотньому напрямку. Музей Тараса Шевченка подарував Музею авангарду твори Тараса Шевченка, зокрема "Натюрморт" 1860 року. Проблема з "хвилями" полягає зокрема і в тому, що те, що відбувалося між ними, ігнорується. Чи можливо говорити про авангард в Україні без соцреалізму? Може статися, що він працюватиме не тільки як те, що придушило "традицію" авангарду, а те, що радикалізувало принципи авангардного руху в Радянському Союзі та перебувало з ним у взаємозалежних стосунках. Музей авангарду – дитя періоду інфляції понять, які були мобілізовані у відповідь російській агресії. Державні та муніципальні актори освоюють сучасні моделі фінансування без суттєвої зміни в якості діяльності. Чи дійсно це допомагає втілювати мету з популяризації української культури? Чи підвищує привабливість "української ідентичності"? Чи радше наживається на феномені, на який зріс суспільний попит, на шкоду цьому ж феномену. Підпишіться на УП.Культура