Історія Європи знає ряд доленосних битв, битв які стоять у витоках нашої цивілізації, битв у яких розбили кольорові недолюдські орди Азії та Африки, які у своєму тваринному голоді прагнули лише прагнули поглинати та нищити. Однією з таких вирішальних битв стала битва при Замі, 19 жовтня 202 року до нашої ери.Боги знову ожили, демонів розбито. Їх перемогли переможені; можна навіть сказати, що їх перемогли мертві. Ми не збагнемо слави Риму, її природності, її сили, якщо забудемо те, що в жаху та в приниженні він зберіг моральне здоров'я, душу Європи. Він став на чолі імперії тому, що стояв один посеред руїн. Після перемоги над Карфагеном усі знали, або хоча б відчували, що Рим представляв людство навіть тоді, коли був від нього відрізаний. Тінь впала на нього, хоча ще не зійшло світило, і тягар прийдешнього спав на його плечі. Не нам судити та гадати, яким чином і коли врятувала б Рим милість Господня, але я переконаний, що все було б інакше, якби Христос народився у Фінікійській, а не в Римській імперії. Ми повинні бути вдячні терпінню Пунічних воєн за те, що через століття Син Божий прийшов до людей, а не в недолюдське кубло. Антична Європа наплодила чимало власних бід - про це ми згадаємо пізніше, - але найгірше в ній було все-таки краще того, від чого вона врятувалася. Чи може нормальна людина порівняти велику дерев'яну ляльку, яка забирає у дітей частину обіду, з ідолом, що пожирає дітей? Ворогові, а не супернику відмовлялися поклонятися римляни. Не про хороші дороги згадували вони і не про діловий порядок, а про зневажливі, нахабні усмішки. І ненавиділи дух ненависті, який володів Карфагеном. Ми повинні їм бути вдячні за те, що нам не довелося скидати зображення Венери, як скинули вони зображення Ваала. Завдяки їхній непримиренності, ми не ставимося непримиренно до минулого. Якщо між язичництвом і християнством - не тільки прірва, але і міст, ми повинні дякувати тим, хто зберіг у язичництві людяність. Якщо через стільки століть ми все ж таки в мирі з античністю, згадаймо хоч іноді, чим вона могла стати. Завдяки Риму ми можемо легко підняти тягар античності і нам не огидна німфа на фонтані або купідон на листівці. Сміх і смуток з'єднують нас із древніми, нам не соромно згадати про них, і з ніжністю споглядаємо сутінки над Сабінські фермою і чуємо радісний голос домашніх богів, коли Катулл повертається додому, в Сірміон: «Deleta est Carthago». (лат. Карфаген зруйнований) Гілберт Кіт Честертон
17 жовтня 1961 року алжирська терористична організація ФНО (Фронт Національного Визволення) зібрала у серці Франції, місті Парижі свою демонстрацію з алжирців з метою агітувати за здачу єдино успішною французької колонії на поталу дикунам (якими й були демонстранти), які різали французьке населення регіону. У відповідь тоді ще не байдужа до долі Франції мерія міста, яку очолював колишній вішист-колабораціоніст Моріс Папон, влаштувала жорстокий розгін кольорового балагану в центрі столиці, внаслідок якого забили до смерті близько сотні алжирців. Приємно споглядати, що попри зрадницьку сутність більшості представників еліти Франції повоєнного часу, все ж зберігалися люди, які мали честь білої людини та нещадно душили акції мавп. Виявляться, отже, сили для придушення кольорових заворушень завжди є. Звісно, невдячна вітчизна почала переслідування свого вірного сина, який не побоявся взяти відповідальність та показати кольоровим їх місце. На жаль, сучасна Франція знає лише як вилизувати чобіт кольоровим виродкам, що вбивали французів, та імпортувати їх до себе в небачених кількостях. З цієї історії ми можемо винести висновок, що заворушення кольорових мігрантів можна й треба безжалісно придушувати, не жаліючи виродків, що приїхали в Європу її ж нищити, і що здебільшого це суто питання наявності на то волі у влади та правильного світогляду. В ідеалі ж, цієї потолочі в містах Європи не повинно бути взагалі.На фото — заарештовані алжирські демонстранти французькою поліцією.
Giovinezza (Юність) — відома пісня фашистського правління в Італії, яка була гімном фашистської партії та виконувалася відразу після "королівського маршу" (гімну Королівства Італія). Після проголошення Соціальної Республіки, пісня у оновленій версії стає де-факто гімном Республіки. Авторство мелодії належить юристу і композитору Джузеппе Бланку. Пісня була випускною мелодією Туринського університету, чимало студентів з якого в націоналістичному пориві добровільно записалися в армію зі вступом країни у ПСВ. Вони ж занесли її у тодішній елітний підрозділ армії — Arditi, які написали власну версію тексту до неї. Після війни більшість представників цього підрозділу стали членами та лідерами фашистського руху, які й занесли до нього цю пісню, яка в подальшому зазнавала багатьох змін. По мірі поширення ідей інтегрального націоналізму Європою пісню переймали деякі представники цього руху, що не завершилося навіть після ДСВ. Нижче представляємо вам відомі варіанти цієї пісні:— Версія Ардіті 1917 року в сучасній обробці— Оригінальний запис версії Ардіті 1918 року— Найперша фашистська версія 1922 року — Відома версія 1924 року— Версія Республіки Салó 1943 року— Німецька версія під назвою "Hitlerleute"— Іспанська версія "Блакитної дивізії"— Сучасна американська версія— Сучасна британська версія на тематику БСФ Мослі#uib_music
Сьогодні минає 135 років зо дня народження легендарного Івана Полтавця-Остряниці, який ходив по сторінках історії, як у себе вдома. Будучи нащадком стародавнього козацького роду, він пройшов школу загартування на кривавих полях Першої Світової Війни, де здобув багато орденів та навіть нагороджений Георгієвською зброєю. З початком української революції одним із перших стає до боротьби за відродження того козацького краю, про який марив з дитинства. Один із організаторів та наказний отаман Вільного Козацтва, підтримує та стає довіреною особою гетьмана Павла Скоропадського, після повалення гетьманату продовжує боротьбу проти ворогів, разом з загонами вірних козаків.Гіркий біль поразки Перших Визвольних не підкосив Полтавця-Остряницю, на еміграції він включається до нового етапу боротьби. У 20-х роках знайомиться з Альфредом Розенбергом, з яким буде товаришувати до кінця життя, на його ж пропозицію вступає до НСДАП. Зміцнює зв’язки поміж козаками на еміграції, видає газету, символом якої використовує тризуб і свастику, пропагує ідеї націонал–соціалізму серед української еміграції.З початком Других Визвольних Змагань повертається в Україну, де створює і очолює загони УВК, пізніше займає посаду начальника штабу у славетного отамана Шкуро, з формуванням УНА очолює Запорізьку бригаду, яка входила до другої дивізії. Все своє життя Полтавець–Остряниця провів у боротьбі за Україну, його життєвий шлях має стати прикладом для майбутніх поколінь та прикладом, що не дивлячись на поразки слід продовжувати боротись до останнього подиху у грудях.
3 роки тому у віці 96 років померла колишня королева Великобританії Єлизавета ІІ. Подія була справді помітного масштабу, оскільки, враховуючи її вік та строк правління, символічно слугувала кінцем старої епохи та постанням нової, невідворотної епохи, що твориться просто зараз. Її смерть була справжньою трагедією, принаймні для ліберального світу. Її величність, яка поклала всі свої сили на добиття залишків здорового в Британії та за її межами (окрема варто згадати за офіційну підтримку Мугабе, що воював з Родезією). Підтримувала та заохочувала кольорове заміщення англійського населення разом із прямою підтримкою придушення опозиції цьому. Схвалювала запровадження гендерної ідеології та невпинно захищала збоченців з підар прайдів. Зрештою, своїми поглядами значно сформувала її дегенеративного нащадка, що нині сидить на троні та викликає відразу навіть у багатьох місцевих обивал. Варто відзначити, що вона була далеко не єдиною у своєму виродженському світогляді, що вже не одне століття торує смерть монархії — цей занепад є загальноєвропейською хворобою, який уразив усі її монарші сім'ї, які втомились від власного правління. Зрештою, досвід взаємодій правих рухів та монархій ще у ХХ столітті виявив, що порятунок раси та цивілізації, попри мрії деяких, міг піти тільки від перших, а не від здеградованих монарших сімей.
29 серпня 1883 року народився чоловік, який визначив сутність та курс українського націоналізму та справив на нього фундаментальний вплив. Мова, звісно, про Дмитра Івановича Донцова - великого українського ідеолога, письменника та свідка багатьох подій славної доби Перших Визвольних Змагань. Ще за молодого віку серед соціалістично-драгоманівськи налаштованої молоді він проштовхував правильні наративи, сприяючи становленню паростків націоналістичного світогляду на противагу космополітизму та заангажованості на марксизмі тодішньої думки. Попри розповсюджений наратив, не лише одна бандерівська група керувалася світоглядом Дмитра Донцова, а вся ОУН Коновальця, включно з ОУН Мельника, а вплив відчувався і на інших організаціях. Згодом, через роки політичної еволюції, Дмитро Донцов прийшов до інтегрально-націоналістичного світогляду, який описав у своїх фундаментальних працях "Націоналізм" та "Дух нашої давнини", які сильно вплинули на становлення ідеології ОУН та які ми наполегливо радимо аудиторії читати.
15 серпня 1945 року, після двох атомних бомбардувань Хіросіми та Нагасакі, Японська імперія оголосила про власну капітуляцію у війні проти альянтів. Кривава війна рас та цивілізацій, розпочата під стягом азійського хрестового походу проти Європи на Тихому Океані, завершилася повним розгромом сил кольорових. Не дивлячись на це, вважати цю перемогу Європейською є лише часткові підстави. Поразка Європи та піднесення США та СРСР разом із послабленням європейських союзників США внаслідок тривалої війни (Великобританія, Франція, Нідерланди) призвело до того, що їхній вплив почав деградувати. Перемога на Тихому Океані не стала повноцінною перемогою білої раси, внаслідок якої почалася деколонізація. На додаток, СРСР сильно допоміг китайським комуністам у війні з розкладеним та корумпованим урядом Чан Кай Ші, що призвело до його розгрому та втечі на звільнений від Японії Тайвань, де американський протекторат перебуває досі. Інакше кажучи - ця перемога була в першу перемогою США та червоного Китаю, який взяв на себе роль головного ворога білої людини на Тихому Океані, яку він впевнено тримає й досі, ба більше — в останні десятиліття ця роль ще більше посилилася із піднесенням КНР в останні два десятиліття. Згадуючи цю тематику, неможливо не згадати, попри сучасне пітушіння, яке активізувалася із приходом Трампа у кабінет, про роль самих США у піднесенні сучасного Китаю. Саме вони, як лідер так званого "Заходу" відкрили усі двері Китаю, інтегрувавши його у сучасну економічну систему та тим самим створивши підвалини занепаду власної гегемонії, паралельно самовпевнено декларуючи капіталістичні казки про те як вільний риночок забезпечить мир у всьому світі, демонструючи цим самим лише те, що нинішні керманичі Атланти так і не засвоїли уроки останніх 110 років історії. Ну а поки світ повільно котиться до кризи, яка сколихне його та підірве основи триклятої Ялти та Потсдаму, маємо змогу згадати павших європейців та їхніх братів з Австралії та Нової Зеландії, які виборювали фронти свого життєвого простору.
29 липня 1883 року народився Беніто Муссоліні. Особистість, яка була живим втіленням свого світогляду: не цурався жодної роботи, займався кількома видами спорту, не раз заглядав своїми чорними очима у вічі смерті, і при цьому був сповненим життя.Антидемократичний, але народний режим, що постав в Італії, викликав захоплення і в українських націоналістів, а в майбутнього німецького фюрера запалив свічку надії на національне відродження Німеччини після версальської ганьби. Коли Дуче попросили коротко описати фашизм для представника Ватикану, він відповів: "Ми проти зручного життя!". І дійсно: Муссоліні зміг змобілізувати всю Італію не лише проти комунізму, а й проти впливу західного світу, який зводив людське життя до споживання та обслуговування великого капіталу. Дуче можна справедливо вважати останнім правителем незалежної Італії. Закликаємо кожного українського націоналіста прочитати біографію Дуче і замислитися, чи могли б такі видатні постаті виникнути у добу Тік-Тока і Pokemon Go.Viva il Duce!
81 рік тому, завершилася Героїчна Битва під Бродами.10 липневих спекотних днів Звитяги та нерівної боротьби, яку вів XIII Армійський корпус 4-ї ТА Вермахту до складу якого входила і 14-а гренадирська дивізія Військ СС «Галичина».Внаслідок переважаючих сил ворога XIII корпус було розбито. Але залишки живих бійців ще декілька днів поодинці та групами будуть пробиватися з оточення. Зазнала безумовно великих втрат і дивізія «Галичина». Звісно об'єктивно кажучи будь яка програна Битва це трагедія, тим більша трагедія для Української Нації на той час. Загинув або потрапив до полону основний кістяк добровольців першої хвилі 1943-го року. Без перебільшення можна сказати, що це був квіт нашої кращої молоді, це були ідейні добровольці, воїни. Також безумовно великими ударом для нас було те, що під Бродами загинув майже весь бойовий найкращий наш Офіцерський корпус, переважно ветерани Армій УНР та УГА. Враховуючи який дефіцит і так був у нас офіцерських наших українських кадрів у Другу світову, то цей удар був досить відчутним.Але це війна. По факту шансів втримати фронт об'єктивно не було. Більшовики готували декілька місяців Львісько-Сандомирську наступальну операцію. Абсолютна перевага в особовому складі противника, перевага в декілька разів в артилерії, танках і повне панування радянської авіації в небі.Тим не менше. Наші бійці показали себе гідно імені Українського вояка. Коли полки дивізії було кинуто на першу лінію. Бійці дивізії спинили переважаючого ворога 16 липня. Просто для розуміння стійкості наших бійців, варто наголосити на прикладі лише одного 30-го полку дивізії. Лише на відтинок фронту який займав один полк, вели наступ дві стрілецькі дивізії і одна механізована бригада РККА! І наш полк їх стримав 16 липня, завдаючи відчутних втрат.Це заслуга в першу чергу фаховості та ідейної стійкості бійців. Адже бійців дивізії готували на навчальних полігонах та фахових курсах один рік. Один рік! І готували одні з кращих вишкільників Військ СС. Тому гидко досі чути від якоїсь нашої патріотичної вишивати з антіфа душком, про те що бійців кинули на фронт німці щоб знищити дивізію як гарматне м'ясо. Цей ідіотизм не витримує жодної критики.Також відоме блекотіння наших совкових ворогів та пропагандистів Кремля, там зрештою стара платівка яка вже набила аскому:“Дивизию Галичина наша Красная победоносная армия уничтожила в первом же бою”Коли вже з початку вересня у Берліні розпочався детальний розбір Битви, та понеслися донесення та свідчення до Рейхсфюрера Гіммлера в оцінці дивізії від безпосередніх учасників Битви, зокрема вищих офіцерів корпусу, які всі відзначали позитивно дії українських бійців. В Берліні також оцінили справедливо героїчну роль дивізії. Тому розпочалося активне її поповнення та доформування. Потім будуть видатні бої в Словаччині, Словенії а зокрема героїчні бої в Австрії під кінець війни, де дивізія не тільки стримувала червоні орди, а і проводила контрнаступальні вдалі операції під Фельдбахом і замком Гляйхенберг.Вічна слава Героям Битви під Бродами! Ваш Чин взірець для нас.
Сьогодні свій черговий день народження святкують Сполучені Штати Америки - країна, яка за останні 100 років стала маяком виродження усіх сортів та пропагування цього виродження як "найкращої" форми суспільного устрою. Країна, яка з самого свого початку визначила свою політичну ціль як знищення європейського впливу в Америці, а згодом і в решті світу та, передусім, у самій Європі. Зрештою, новітньому Карфагену сучасності вдалося досягти цієї мети після об'єднання з СРСР - іншою державою з антиєвропейськими цілями, та розділу Європи у 1945 році після ДСВ. З того часу США 80 років нав'язували свої цінності буржуазного виродження решті населення Європи, паралельно ліквідуючи їхні імперії. Згадуючи США неможливо оминути часи створення цієї держави. Ми вже оглядали це питання, вказуючи на культурну штучність цієї країни. Водночас маємо змогу спостерігати, як деякі особи починають пропагувати "старі" США XVIII та ХІX століття як взірець. Але правда в тому, що попри контраст світогляду того часу з сучасним, він власне й став початком занепаду, який ми споглядаємо сьогодні.На 249 річницю першої ліберальної революції хочемо побажати цій країні подальшого розладу, занепаду та краху. Delenda est Washington!
TGLIST.COM.UA
