United in Blood | Зате воєнком, рудий жидок з жирними червоними губами і гнилими зубами,...

Зате воєнком, рудий жидок з жирними червоними губами і гнилими зубами, верещав як божевільний і скакав до нас з револьвером.[...]До мене підійшов веснянкуватий кацапчук у подраних штанах із шинельного грубого сукна та дамського крою «матроській» блюзці. Стягнувши чоботи і забравши в оберемок мою верхню одежу, він якийсь час задумливо колупав пальцем у носі.— Здіймай, товариш, білизну теж.Серце стиснулося. Кажу йому, щоби не брав у мене сорочки, бо це дарунок від дівчини і я хочу в ній померти. Хвилинку надумувався.— Ну добре... Але кальсони скинь, бо у мене нема ніяких.Скидаю і з тихою радістю, що Галина сорочка залишається на мені, одягаю на голе тіло його подрані штани. У цей мент підійшов воєнком:— О, у тебе сорочка хохлацька гарна — скинь-но мені її!— Я вже скинув все. А сорочки не дам — хочу в ній померти.Заверещавши, він підскочив і шарпнув застіжку коло ковніра сорочки. Гаряча хвиля підкотилася мені під серце й вдарила хмелем у голову. Несподівано для самого себе відводжу руку і з усієї сили б’ю кулаком по жирних губах воєнкома.Червоноармійці вхопили мої руки і скрутили їх назад. По хвилині воєнком піднявся, виплюнув з кров’ю із рота пару зубів і, знову підскочивши, вдарив мене ручкою револьвера під праве око. Це було сиґналом, і з усіх боків посипалися вдари люфами та кольбами рушниць. Хтось вдарив збоку кольбою по носі, розбиваючи хряща. Хтось з другого приліпив кольбою плашма по губах. Хтось навідмаш вдарив кулаком по лівому оці. Ребра і груди вгиналися під ударами. Кров, бризнувши із уст і носа, вмить залила весь перед сорочки. Коли бити перестали, воєнком із злістю глянув на мої скривавлені груди і плюнув на сорочку ще й своєю кров’ю. Потім, приклавши до уст хусточку, показав на миґах, щоби зв’язали мені руки і ноги. Виконавши наказ, червоноармійці поклали мене в куті на підлогу. Боліло звихнуте ребро. Нили потовчені груди. Одно око після вдару воєнкома відразу запливло і запухло. Друге слізило і запухало. Хлюпала в розбитому носі кров, яку щохвилини треба було спльовувати губами, що не хотіли слухатися. Мимо того, як це не смішно, я почував себе щасливим, що полотно, якого торкалися руки Галі, торкається мого тіла. Що ніхто вже тепер не схоче здіймати з мене скривавленої сорочки.⠀ Вишита сорочка - один із символів українців, рясно политий українською кров'ю, як й українська чорна рілля ізорана, кулями засіяна. Читаючи наведений уривок, жодна психічно здорова людина не зможе собі уявити щоби вбравши вишиванку засудженого на тортури та смерть, рудий жидок з жирними червоними губами враз перетворився на українця. Проте політиканам, лібералам, різноманітним недоекспертам цей фокус видається цілком реальним. Принаймні, їм видається, що глядач (українець) не зауважить підступу. Українська вишиванка - сакралізована кров'ю українців, пролитою за рідну землю, проте сама вишиванка від того не перетворює кров негрів, паків, індусів, червоних комісарів з жирними губами, жовтопиких та навіть папуасів на кров українців. Кров українців передається від батька-матері до дітей в українській родині, кров героїв плекає українських дітей. Вишиванка - символ волі до життя етнічної Української Нації та боротьби за її існування. На знімці родина Семена Олійника з дружиною та дітьми. Київщина, м. Гостомель. 1908 р.